П’ятий та шостий енергоблоки ХАЕС матимуть потужність понад 1100 мегаватів. Міністр енергетики Герман Галущенко заявив, що після завершення будівництва Хмельницька АЕС стане найпотужнішою атомною електростанцією в Європі.
Крім того, Україна сподівається підписати у червні угоду про купівлю двох ядерних реакторів російського виробництва у Болгарії. Їх також планують добудувати на ХАЕС. Але чи доцільно це робити у час війни? Адже безпеку такого будівництва ніхто не може гарантувати. Про це дискутують Володимир Омельченко, директор енергетичних та інфраструктурних програм Центру Разумкова; Андріан Прокіп, експерт програми “Енергетика” Українського інституту майбутнього; Ольга Кошарна, експертка з питань ядерної енергетики, та Юрій Корольчук, експерт Інституту енергетичних стратегій.
— То чи справді нашій країні потрібні нові атомні блоки?
● А. Прокіп:
— Україні не вистачає електроенергії будь-якої генерації. На початку цього року теплові електростанції забезпечували до 30% електроенергії, а на початку червня цей показник становив 10% (у деякі дні — ще менше). Атомні блоки частково стоять у ремонті. У 2030 році має вийти з експлуатації перший атомний блок на Рівненській АЕС. Тож, зважаючи на таку ситуацію, нам би знадобились нові атомні енергоблоки. Але будівництво їх триває багато років. І згоден, що кошти, потрібні на них, можна використати раціональніше.
● Ю. Корольчук:
— Ба більше, недавно наші урядовці заявили, що на Південноукраїнській АЕС будуватимуть ще два блоки. Про намір одночасного будівництва шістьох блоків не заявляла жодна країна (крім хіба що Китаю), а в Україні — повномасштабна війна!
Загалом можна критикувати ці ідеї. Але якщо мислити глобально, то в нас немає іншого виходу. Україна мусить будувати нові атомні блоки, щоб згодом замінити ті, що невдовзі (у 2030 — 2035 роках) треба буде виводити з експлуатації. В іншому разі доведеться думати над тим, щоб продовжити їх терміни експлуатації ще на 10 років. Але не знати, чи таке вдасться.
● В. Омельченко:
— Немає сенсу під час війни витрачати десятки мільярдів доларів на будівництво нових блоків, які, може, взагалі не будуть добудовані. Краще їх направити на збройні сили, на укріплення та відновлення енергетичної інфраструктури.
● О. Кошарна:
— Починати будувати блоки за таких обставин — це закотити гроші в бетон. Нині треба думати, як пережити наступну зиму. Бо прогнози дуже невтішні.
— У жовтні 2020 року вже було затверджено графік робіт з добудови енергоблоків №3 та №4 ХАЕС. А завершення будівництва планувалось у 2026 році, чого так і не сталось. То влада пропонує повернутись до попереднього плану?
● В. Омельченко:
— Контракти з “Росатомом” про будівництво двох блоків на ХАЕС із використанням російських реакторів укладено ще в 2010 році. Тож це повернення до старих ідей пана Деркача — агента російських спецслужб, який тепер у Москві. Як на мене, це схема вимивання грошей з української економіки у критичний для країни час.
● О. Кошарна:
— Законопроєкт, який Міненерго подало до парламенту, містить старе техніко-економічне обгрунтування (ТО) за 2018 рік із вартістю добудови двох енергоблоків 72 мільярди гривень. Таких цін уже немає — і на бетон чи арматуру, і на все інше. Тож треба було переробити ТО, але відомство навіть цього не зробило. А намір купувати російське обладнання в болгар, які відмовились впроваджувати російські технології, — це, м’яко кажучи, політично помилкове рішення.
● Ю. Корольчук:
— Болгари придбали лише частину обладнання, потім судились і відшкодували за це росіянам понад 600 мільйонів доларів. Обладнання ж залишилось у них, і вони раді його продати. Але це не повноцінний реактор, нема частини обладнання парогенератора й багато іншого. Якщо ми його придбаємо, доведеться домовлятись з Росією, аби виготовили іншу частину обладнання.
— Як вважаєте, чи вдасться реалізувати цей план?
● О. Кошарна:
— “Енергоатом” — банкрут. Зокрема, за підсумками минулого року, має 8,8 мільярда гривень чистих збитків. Але в законопроєкті вони пишуть: за власний кошт. Про які кошти мова? Звідки вони візьмуться?
● Ю. Корольчук:
— До цього процесу треба підходити ґрунтовно й бути готовим передусім фінансово. Або мають бути компанії, які його фінансуватимуть, якщо держава не має ресурсів. Міненерго планує витратити 4 — 5 мільярдів доларів на будівництво двох блоків. Та це смішно! Будівництво двох блоків може коштувати нам щонайменше 20 мільярдів доларів.
● А. Прокіп:
— І основне: у країні повномасштабна війна. Уявімо, що готовність будівництва — на рівні 90%, аж раптом у реактор влучає ракета (а це можливо). Тому, на мою думку, кошти, які думають використати на будівництво ядерних реакторів, доцільніше спрямувати на таку генерацію, яку можна запустити до наступної зими.
— Про що саме йдеться?
● А. Прокіп:
— Мова про газотурбінні, газопоршневі установки, які можуть виробляти як тепло-, так і електроенергію. Вони малої потужності, їх можна розосередити по території всієї країни. Ворог не буде знати про розміщення всіх, та й ракет на це не вистачить.
● О. Кошарна:
— Так, треба стимулювати місцеві громади встановлювати газотурбінні установки невеликої потужності, які виробляють тепло та електрику. До слова, у Житомирі, Тернополі, Хмельницькому передали на баланс місцевих теплокомуненерго такі установки, придбані за донорські кошти, і вони вже працюють.
Я за розвиток ядерної енергетики, але не тепер. Росіяни можуть бити по трансформаторних підстанціях, які входять до структури АЕС, аби зупинити блоки. І тоді все — настане кам’яний вік. Тож в озвучених планах Міненерго не бачу ані крихти здорового глузду, але бачу корупційну мету — заробити на закупівлях бетону, арматури, на підготовчих роботах.
● Ю. Корольчук:
— Як на мене, єдиний наш вихід — газова генерація. У кращому разі забезпечуватимемо себе власним газом, у гіршому — імпортуватимемо його.
