Тривалий час харків’янин хворів на хронічний гайморит. Проходив обстеження в різних лікарів. Тричі йому робили проколи гайморових пазух, але це не дуже допомагало. Тому, коли прочитав на одному із сайтів про отоларинголога приватної клініки, який позиціонував себе висококваліфікованим спеціалістом, вирішив звернутися до нього.
Після обстеження медик рекомендував провести операцію. Запевнив пацієнта, що вона буде нескладною і триватиме щонайбільше дві з половиною години. Потім ще два дні треба буде полежати в клініці. А повне одужання настане за 7 — 10 днів.
Насправді ж операція затягнулася аж на п’ять з половиною годин. Лікар неправильно вибрав методику її проведення, недооцінив ризики та припустився помилки. Як наслідок — ушкодив пацієнтові очницю та очні м’язи правого ока. Це призвело до гнійного запалення ока, а згодом стало причиною його видалення.
Проти медика відкрили кримінальне провадження. На судовому засіданні своєї вини він не визнав. Стверджував, що жодної недбалості, виконуючи хірургічне втручання, не припустився і діяв згідно з медичними протоколами. Вважає, що ускладнення сталися внаслідок тривалого лікування хронічного гаймориту, вживання медичних препаратів та через попередні операції. А також заявив, що після ускладнень запропонував пацієнтові пройти лікування в Києві за його рахунок.
Водночас потерпілий заявив, що операція тривала значно довше, ніж обіцяв лікар. Після неї він провів ще 10 годин під наркозом. Внаслідок недбалого хірургічного втручання був змушений звернутися до клініки в Ізраїлі, де видалили очне яблуко. Зауважив, що до операції був здоровим, займався спортом. А після втрати ока йому встановили ІІІ групу інвалідності безстроково. Це призвело до значних фізичних та моральних страждань. Свої витрати на лікування потерпілий оцінив у понад 900 тисяч гривень, а моральну шкоду — у майже 4 мільйони гривень.
Цікаво, що в цій справі комісійна судово-медична експертиза Харківського обласного бюро СМЕ дійшла висновку, що отоларинголог правильно обрав методику проведення операції та лікування. Водночас повторне дослідження, яке проводили фахівці Київського обласного бюро судово-медичної експертизи, засвідчило: лікар недобросовісно виконав свої обов’язки і таки припустився помилки. Вироком Київського районного суду Харкова його обмежено волі на два роки з однорічним іспитовим терміном. Також медика зобов’язали сплатити постраждалому 500 тисяч гривень моральної компенсації.
Це лише одна з багатьох кримінальних справ проти медиків, що опубліковані в реєстрі судових рішень. Наводимо ще декілька.
До Липовецької районної лікарні на Вінниччині доправили пацієнта з гострою шлунково-кишковою кровотечею. Лікарі намагалися його врятувати, але не вдалося. Чоловік помер. За результатами експертизи, смерть настала внаслідок виразкової хвороби дванадцятипалої кишки. Чоловіка можна було б врятувати. Але завідувач хірургічного відділення, який лікував хворого, не проводив, як того вимагає медичний протокол, регулярних ендоскопічних досліджень стравоходу, порожнини шлунка й дванадцятипалої кишки.
У судовому засіданні хірург відмовився давати показання, посилаючись на статтю 63 Конституції. Під час розгляду справи з’ясувалося, що прокуратура не надала належних доказів його вини. Крім того, було допущено ряд процесуальних помилок. Відтак Липовецький районний суд своїм вердиктом визнав хірурга невинуватим у смерті пацієнта.
До відділення нейрохірургії Миколаївської міської лікарні доправили пацієнта з високим тиском, болем голови, відчуттям тривожності та блюванням. Йому діагностували розрив судини головного мозку, потрібно було негайно провести операцію шляхом мікрохірургічного кліпування або ендоваскулярного втручання. На цьому наполягав лікуючий лікар. Однак завідувач відділення не поспішав з проведенням операції. Родичам пацієнта казав начебто в медзакладі немає спеціальних кліпс для цього й вони мають купити їх за власні кошти — по 300 євро за штуку. Хоча насправді кліпси в лікарні були, причому безплатні, придбані за кошти держбюджету. Мати пацієнта хотіла відвезти сина в Київ або Одесу. Але завідувач запевнив, що вони його вилікують. Та через затягування з операцією через три дні чоловік помер. Однак прокуратура не змогла в суді довести вину лікаря і справу проти нього закрили.
— За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я, в Україні від лікарських помилок щоденно помирають 5 — 7 пацієнтів, а інвалідизуються 25 — 30 людей, — коментує адвокат В’ячеслав Тарадуда. — Хоча кримінальних справ проти медиків порушують немало, та на практиці провину лікаря довести важко.
— Чому?
— На мою думку, основна причина криється у результатах судово-медичної експертизи, яка має встановити вину лікаря. Але спеціалісти, котрі її проводять, за фахом також медики. І тут спрацьовує так званий фактор професійної солідарності — свій свого “топити” не буде. Тим паче, експертизу проводять регіональні бюро судово-медичних експертиз за місцем проживання підозрюваного, де медики між собою пов’язані. Як свідчить практика, коли експертизу проводять в іншому регіоні, то вона здебільшого підтверджує вину медиків, у той час як у своєму регіоні експерти намагаються вигородити лікаря. А іноді, щоб добитися справедливості, доводиться проводити аж декілька експертиз у різних регіонах. Свого часу місцеві експерти, коли їм доручали провести дослідження по медичних справах лікарів зі своєї області, зазвичай оголошували самовідвід, і дослідження проводили в інших регіонах. Тепер же таке не практикується. Бо проведення експертизи у своїй області безплатне, а в іншій — треба платити. У прокуратури на такі видатки коштів немає.
Інша вагома причина недоведення вини медиків — висока корупційна складова. Зазвичай у невеликому райцентрі медики, прокурори та судді знають одне одного, мають якісь родинні зв’язки між собою — кумівство, сватівство. А хто не має таких родинних зв’язків, то може вплинути на слідство та судовий розгляд справи через знайомих. Тому винуватцям вдається відбутися доволі легким покаранням або взагалі справу закривають.
Хоч Кримінальним кодексом і передбачено, що невиконання чи неналежне виконання медичним працівником своїх професійних обов’язків, яке спричинило тяжкі наслідки для хворого, карається позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років або виправними роботами на строк до двох років, або ж обмеженням чи позбавленням волі на той самий строк. Якщо ж порушення допущено стосовно неповнолітніх, то лікаря можуть обмежити волі до п’яти або позбавити волі до трьох років.
І ще одне. Дуже рідко потерпілим пацієнтам чи їхнім родичам вдається стягнути з винуватця матеріальні збитки та моральну шкоду. До слова, цивільний позов на відшкодування збитків потрібно подавати не на лікаря, який припустився помилки, а на медичну установу незалежно від форми власності. З лікаря можна стягувати збитки лише в тому випадку, коли він зареєстрований як ФОП і співпрацює з приватним медичним закладом на основі договору.
