Генсек НАТО Єнс Столтенберг заявив, що Україна стикається з дедалі більшими викликами в боротьбі проти агресії Росії, але за рішучої підтримки союзників по НАТО може перемогти. Зрозуміло, що під перемогою ніхто не має на увазі парад Збройних сил України на Красній площі й жовто-блакитний прапор над Кремлем. Але все ж багатьох цікавить, якою може бути наша перемога. Це вихід на кордони 1991 року? Це повернення територій станом на 24 лютого 2022 року? Чи це лінія розмежування, яка утвориться на момент припинення бойових дій? Обговорюємо тему разом з політичними експертами Сергієм Тараном, Віктором Андрусівим та Андрієм Миселюком.
— Якою ви бачите нашу перемогу? Чи обов’язково це повернення усіх територій?
● А. Миселюк:
— На жаль, нині немає бачення перемоги, яке було б узгоджено між Києвом, українським народом і нашими західними союзниками. Влада говорить про вихід на кордони 1991 року. Її бачення досі залишається доволі абстрактним. На Заході час до часу лунають заклики переосмислити поняття перемоги — зосередитись на тому, що Україна вже відбила російську агресію, а Росія зазнала стратегічної поразки. В українському суспільстві — різні думки з цього приводу.
● В. Андрусів:
— Я вважаю, що повернення територій не має бути пріоритетом. Жодна держава сьогодні не має тих розмірів, які мала в різні періоди своєї історії. Територія постійно змінюється. Тому її не варто робити константою.
Важливі інші складові нашої перемоги. Їх дві. Перша — це збереження нашої держави, незалежно від того, як закінчиться війна. Це буде масштабним історичним досягненням, адже багатьом попереднім поколінням не вдавалося це зробити.
Хтось може сказати, що ми існували як держава тридцять років до війни. І так, і ні. Ми існували формально, але не існували реально. Формально — це коли є держава на карті, реально — це коли американець, європеєць чи японець може назвати цю державу й сказати про неї декілька слів. Існування держави у західній свідомості, ще й як союзника, — це утвердження на століття.
Чому так важливо зберегти державу? Ізраїль прагнув здобути державу тисячоліттями. Сьогодні він має лише 20 тисяч квадратних кілометрів. Це у 30 разів менше, ніж має Україна. Але сам факт існування Ізраїльської держави є впливовим фактором геополітики. Фінляндія втратила значні території, але збереження держави допомогло фінам стати країною з одним із найвищих рівнів життя у світі. Корея залишається поділеною вже понад 70 років, але Південна Корея, яка стала міцним азійським форпостом Заходу, — глобальний гравець на рівні технологій.
— Яка ще складова перемоги важлива?
● В. Андрусів:
— Гарантування безпеки. Доки росіяни зможуть воювати проти нас, доти буде загроза нашому існуванню. Досягти безпеки можна кількома способами. Перший — це розбити ворога так, щоб він більше не міг вести бойові дії та не мав таких планів на майбутнє. Це виглядає малоймовірним через різні обставини, часто незалежні від нас. Другий спосіб — наростити власні військові потужності, щоб ворог розумів, що нападати на нас немає сенсу. Це теж складний сценарій, оскільки, як бачимо, навіть сильні європейські держави виявились неспроможними утримувати великі армії.
Третій спосіб — це союз з іншими державами, який гарантує безпеку та захист. Це єдиний перспективний сценарій для нас. Так, шансів вступити до НАТО дуже мало, але Південна Корея — не член Альянсу, і нічого. Міцний двосторонній союз може бути не менш ефективним, ніж членство у НАТО.
● С. Таран:
— Як на мене, перемогою України буде збереження української держави та входження України до ЄС та НАТО. А потім, коли будуть для цього сприятливі геополітичні умови, а вони будуть, може йтися про об’єднання українських територій у кордонах 1991 року.
Єдине, що треба розуміти, — це не буде за рік, а, повторюсь, коли складується сприятливі геополітичні умови. Нагадаю, свого часу, під час холодної війни, Німеччина була роз’єднана — частина її була вільною і навіть увійшла до НАТО, а частина була під контролем Радянського Союзу. Та коли склалися сприятливі геополітичні умови, Німеччина стала єдиною. До речі, Німеччина ніколи не визнавала того, що вона роз’єднана, хоч і не досягла об’єднання надто швидко.
Для України нині найважливіше зберегти державність і перспективу економічного й демографічного розвитку, бажано — в межах європейської системи безпеки. Це реалістичний план, на який треба працювати. Значно гірший сценарій для нас — втягування у тривалу війну на виснаження. Бо в Росії уп’ятеро більше людей, і їх ніхто не жаліє. Питання відновлення кордонів 1991 року, безумовно, має стояти перед Україною, але не так, що це має бути будь-якою ціною і вже.
— Як вважаєте, чи сприймуть українці формат закінчення війни з територіальними втратами?
● А. Миселюк:
— Згідно з останніми даними опитування Соціологічної групи “Рейтинг”, 88% українців вірять у перемогу України у війні з Росією, 45% сподіваються на те, що Україна поверне всі свої території. Це все ще доволі багато. Дивно бачити таку цифру, зважаючи на велику кількість загиблих з нашого боку. Очевидно, це ефект завищених очікувань. Треба аналізувати, чому такі очікування створилися.
● С. Таран:
— Нині Україна стоїть перед вибором: або довготривала війна на виснаження, яка може забрати роки й нищитиме українську націю й українську економіку, або закінчення війни у кордонах, які маємо на сьогодні.
Навіть якщо ми оберемо перший сценарій, немає гарантії, що США надалі надаватимуть нам підтримку. Ми ж чуємо риторику Трампа й розуміємо, що він, вочевидь, буде наступним президентом Америки. Так само ми усвідомлюємо, що європейці нам допомагатимуть, але щоразу це буде як інтрига. І це буде така допомога, яка все одно “не витягне” за виробничими потужностями потреб України.
Про це треба говорити. Влада повинна зважити на ресурси, які ми маємо, окреслити абсолютно реалістичний план, і знайти слова, щоб пояснити українцям, чому саме такий тепер план і чому саме так склалося.
