Відома психологиня Світлана Ройз свого часу заявляла, що до подій Революції Гідності середній психологічний вік української нації становив приблизно 13 років. Та за ці вісім років війни, в тому числі шість місяців повномасштабного вторгнення, нам, українцям, довелося різко подорослішати. Тож наскільки зрілою сьогодні є українська держава? Обговорюємо це до Дня Незалежності.
— Що означає вираз “зріла” чи “незріла нація” і до якої категорії належать українці?
— Поширена думка, що у країні, де більшість громадян визнають себе представниками титульної нації, говорять однією мовою і навіть не сперечаються з приводу того, чи потрібна їм ще якась мова, переважає зріла нація, — каже Вадим Васютинський, доктор психологічних наук, завідувач лабораторії Інституту соціальної та політичної психології НАПН України. — У цьому сенсі українці, на відміну від поляків, німців чи французів, зрілою нацією не є. Але названі критерії — хоч це справді правильні орієнтири — аж ніяк не визначають, власне, зрілості нації.
Основний критерій цього — спільна ідентичність, тобто усвідомлення більшістю населення країни себе представниками певної нації. І саме тому найпершою метою росії завжди було позбавлення українців цієї ідентичності. Власне тому для нашого ворога (і за царської імперії, і нині) так важливо, щоб українці стали частиною російської нації.
Історично склалося так, що наші намагання оформитись як нація вперлися у проблему відокремлення від росії: і територіально, і ментально. Нині українці відмовляються від російської мови, російської літератури — це все є ознакою того, що ми дозріваємо як нація. Війна, розв’язана нашим північним сусідом у 2014 році, пришвидшила цей процес.
— Чи справді до Революції Гідності українська нація була підліткового віку?
— Так. Адже в такому віці людина наче хоче бути самостійною, але все ще потребує наставництва. Не може сама собі дати раду, — пояснює психологиня Антоніна Радченко. — Також тоді український народ міг здаватись інфантильним — через те, що у нас дуже добрі, співчутливі, щирі та відкриті люди — як діти, наївні й без агресії. Та після Революції Гідності психологічний вік українців почав збільшуватись. А війна і повномасштабне вторгнення показали, що українська нація серйозно подорослішала. І тепер — це молода, незалежна людина, яка вже не потребує наставника. Ми знаємо, чого хочемо. У нас є сили боротися, вміння раціонально мислити та готовність бути відповідальними.
— Тож скільки нині років українській нації з позиції психологічної зрілості?
● В. Васютинський:
— Я б сказав — близько тридцяти. Дозрівання нації почалося у 1991 році, зазнало сильного імпульсу у 2014-му і стрімко прискорилося після 24 лютого 2022 року. Нині ми вже маємо ціле покоління молодих активних людей, чия національна ідентичність не засмічена радянщиною, ідеями псевдоінтернаціоналізму. Навіть у так званих російськомовних українців (про це свідчать соціологічні опитування) переважають українські ціннісні орієнтації. І ми маємо надалі віддалятися від країни-агресорки ментально.
● А. Радченко:
— Погоджуюсь, що наш психологічний вік — приблизно 30 років. Якою є 30-річна людина? Це людина, яка вже має певний досвід, має сформовані принципи та цінності життя. Може нести відповідальність. У такому віці людина вже набила собі гулі, проаналізувала помилки, навчилась робити висновки. Українці вже добре розуміють, куди і як рухатись далі. Війна будує нашу особистість — як колективну, так і кожного. Ми вже сформовані особистості, а не малі й наївні.
Війна будує нашу особистість — як колективну, так і кожного.
— Українська нація продемонструвала свою політичну зрілість тим, що успішно протистоїть російській агресії?
● В. Васютинський:
— Саме так. Я б навіть вжив такий термін, як кристалізація. У хімічному сенсі це процес виділення твердої фази у формі кристалів із розчинів і розплавів. У психології — це процес дозрівання нації, її, образно кажучи, кристалізації з аморфної маси.
— Яких “радянських” рис нам ще потрібно позбутись, щоб остаточно стати зрілою нацією?
— Радянська влада виплекала у населенні таку специфічну рису, як безсуб’єктність, тобто невміння жити так, як прагнеться. Цього психологічного тягаря потрібно позбуватися. Ми надалі, на жаль, спокушаємося на популізм, що є свідченням недостатнього політичного досвіду українського суспільства. Але це нормально, адже ми ще дуже молода демократія (хоч і давня нація).
● А. Радченко:
— Кожен з нас повинен вміти брати відповідальність за свої дії. Тільки тоді ми будемо вже не дітьми, а справді дорослими.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як працюють центри психологічної допомоги у Бучі та Гостомелі
