Україні треба мобілізувати хоча б 10% населення, і тоді вона зможе перемогти. Таку думку висловив Едвард Люттвак, американський історик і колишній радник з питань безпеки адміністрації президента США Рональда Рейгана.
Аналітик ставить у приклад арабо-ізраїльську війну 1947 — 1949 років, яку ще називають війною за незалежність Ізраїлю. Тоді, каже він, ізраїльтяни мобілізували на війну 10% населення, і це дало їм змогу здобути перемогу. Люттвак вважає, що населення України перевищує 30 мільйонів, тому загальна чисельність Збройних сил може сягати 3 мільйонів осіб.
Водночас президент Володимир Зеленський заявив, що військове командування вже звернулося до нього з проханням дозволити мобілізувати більше людей. Однак жодних цифр і часових рамок не назвав. А от у Генштабі зазначили, що в Україні потрібно мобілізовувати 10 тисяч осіб щомісяця, щоб тримати на рівні чисельність Сил оборони.
Тим часом у Головному управлінні розвідки не відкидають, що Росія восени може оголосити нову хвилю мобілізації, в рамках якої до війська додатково призвуть 450 тисяч.
Чи може Україна піти на тотальну мобілізацію? Про це — у розмові з колишнім речником Генштабу Міноборони України Владиславом Селезньовим, координатором групи “Інформаційний спротив” Олександром Коваленком, майором запасу ЗСУ Олексієм Гетьманом та військовим експертом Дмитром Снєгирьовим.
— Як ви вважаєте, чи справді Україні варто мобілізувати три мільйони чоловіків, щоб виграти війну?
● О. Гетьман:
— Є поняття так званої мобілізаційної спроможності держави, тобто йдеться про те, скільки максимум може мобілізувати країна. Під час Першої і Другої світових воєн цей показник вираховували дуже умовно: 25% кількості населення. Потім розрахунки стали точнішими. До уваги стали брати тільки доросле населення. Згодом — лише те доросле населення, яке придатне до служби. Я не думаю, що Едвард Люттвак так глибоко проаналізував наші мобілізаційні можливості.
Зрештою, уявімо, що ми мобілізували 3 мільйони. Що нам це дало б? Думаю, нічого — довелося б просто покласти життя цих людей. Бо сьогодні ми не маємо стільки зброї, техніки, щоб вистачило на таке військо. Зрештою, ми не маємо стільки навчальних баз, полігонів, аби навчити таку велику кількість людей. Можна удвічі збільшити кількість людей, які б проходили навчання, але не 3 мільйони. Ми не можемо стільки набрати і, вочевидь, не підемо цим шляхом.
Вважаю, що для того, аби пришвидшити перемогу, нам потрібно більше сучасної техніки і далекобійної зброї. Будьмо відверті, те озброєння, яке нам передають наші партнери, за що їм велика подяка, — не найсучасніша зброя. Ми тішимося, що нам дадуть F-16, яким п’ятдесят років, що є поважним віком навіть для літака. Але нам не дають ні винищувачів F-117, F-35, F-22 Raptor, ні бомбардувальників B-2, ні ракет “Томагавк”, які є найсучаснішою зброєю.
● Д. Снєгирьов:
— Чисельність армії РФ, яку наразі залучено до так званої спеціальної воєнної операції на території України, становить, за різними оцінками, від 450 до 500 тисяч. Для чого нам мобілізувати 3 мільйони? Ми ж не радянська і не російська армія, щоб використовувати тактику м’ясних штурмів.
Аналітик, який вважає, що Україна може перемогти завдяки перевазі в живій силі, мислить мірками Другої світової війни. Він застряг у 1947 році. Ця війна — іншого рівня, війна технологій, тобто високотехнологічної зброї, що дає можливість уражати противника без безпосереднього вогневого контакту.
Держава Ізраїль, до якої апелює дослідник, перебувала у цілковитому оточенні арабських країн, де людський резерв був у рази вищий, ніж в ізраїльтян. Тому постало питання створення армії, яка б ефективно протидіяла зовнішній загрозі по всьому периметру держави і всередині. Отже, ці історичні паралелі не витримують жодної критики.
Урешті-решт, у Росії підготовлений мобілізаційний резерв становить 1,7 мільйона осіб. Загальний мобілізаційний резерв — 10 — 12 мільйонів. Чи порятують нас 3 мільйони, якщо ворог може залучити до своїх лав 10 мільйонів?
● В. Селезньов:
— Нині чисельність українських сил оборони становить 1 мільйон 300 тисяч осіб. Ці люди забезпечують охорону наших кордонів, тримають оборонні позиції та ведуть бойові дії на сході та на півдні нашої країни.
Мобілізаційний процес в Україні триває, на відміну від подій 2014 — 2016 років, коли було проведено лише шість хвиль мобілізації. Тож центри комплектування і надалі призиватимуть до Збройних сил людей, зважаючи на рівень потреб.
● О. Коваленко:
— Якщо ми говоримо про акумуляцію всіх ресурсів країни для того, щоби протидіяти агресору, то маємо розуміти, що в РФ завжди буде досить одного ресурсу — людського. Але ми робимо ставку не лише на людський ресурс, а й на тактику та стратегію ведення бойових дій, зокрема на збереження особового складу. І для нас технічна й технологічна складові переваги в цій війні — визначальні.
— Наскільки ймовірно, що до лав ЗСУ таки набиратимуть більше, ніж досі?
● О. Коваленко:
— Те, що нам потрібно буде певний час тримати на достатньому рівні мобілізацію, то це правда. Так само, як і те, що за рахунок тієї самої мобілізації нам потрібно готувати вузьких спеціалістів військової справи.
Я не відкидаю, що 10 тисяч можуть набирати щомісяця. Усе залежить від багатьох факторів, зокрема від активізації бойових дій. Зрештою, мобілізація 10 тисяч не означає, що людей одразу відправляють у зону бойових дій. Треба врахувати ще час на підготовку, когось можуть відправити і за кордон за тією чи іншою програмою.
● Д. Снєгирьов:
— Наразі потреби у проведенні тотальної мобілізації немає. Військові, зокрема Залужний, про це говорять. Стратегічна ініціатива на боці ЗСУ. Створені оперативні резерви — бригади наступу, які досі не залучені до бойових дій. Ми зберігаємо недоторканні оперативні резерви на момент рішучого контрнаступу. Йдеться про те, що коли ЗСУ прорвуть другу лінію, то поетапно вводитимуть резерви.
● О. Гетьман:
— Ми повинні тримати руку на пульсі, адже, за даними ГУР, Росія може призвати ще 450 тисяч осіб. Якщо Україна призиватиме щомісяця по 10 тисяч, то цього може виявитися замало. Такої кількості вистачить лише на те, щоб компенсувати втрати (санітарні та безповоротні) й проводити ротацію. Хоч ми ставку робимо на технічну перевагу, людський ресурс також важливий. Велика чисельність ворожого війська може завдавати нам труднощів. Тому й нам доведеться призивати більше.
● О. Коваленко:
— Нам потрібно більше вмотивованих людей. Ми бачимо, як нині “Азов” і 3-тя штурмова бригада проводять агітацію. Такий підхід може дати більше користі, ніж мобілізаційні дії не те що репресивного, а непродуманого характеру.
— Чи можуть в Україні внести зміни до законодавства про мобілізацію, які б дозволили призивати більше людей?
● В. Селезньов:
— Законом України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” визначені категорії громадян, які не підлягають призову на військову службу у воєнний час. Наразі в нас достатньо мобілізаційної ресурсу, щоби категорії, які мають право на відстрочку, і далі користувалися цим правом.
● О. Гетьман:
— Не відкидаю, що деякі норми, якими передбачено відстрочку від служби, можуть бути переглянуті або уточнені (зокрема, йдеться про перегляд норми, що надає відстрочку від служби певній категорії студентів. Наприклад, почнуть призивати тих, хто здобуває другу або третю освіту після 30 років і вступав до навчальних закладів у 2022 році після введення воєнного стану. — Авт.). Але ці питання вирішуватиме військово-політичне керівництво.
— Чи піде Путін на нову відкриту хвилю мобілізації?
● Д. Снєгирьов:
— Наразі в Росії триває так звана прихована мобілізація. Тобто у них не оголошена нова хвиля. Як там виходять із ситуації? По-перше, указом російського диктатора дозволено укладати договір з Міноборони засудженим особам. А в Росії їх понад 600 тисяч. Це практика, яку відпрацював Пригожин — залучення зеків до участі у війні. Зеки нині — ударна сила російської армії. Чому? Бо їхні втрати в особовому складі не входять до загального переліку втрат Міноборони РФ. Це дозволяє російському керівництву заявляти перед тамтешнім суспільством про те, що втрати армії мінімальні.
По-друге, триває тотальна примусова мобілізація на окупованих територіях, передусім у Луганській та Донецькій областях, де адміністрації окупантів жорстко контролюють ситуацію. Фактично там працюють людолови. Цих втрат також не рахують.
І по-третє, в Росії почали гребти всіх без винятку трудових мігрантів, тобто таджиків, узбеків і так далі, які приїхали туди на заробітки. Відбуваються рейди, їх затримують в обмін на російське громадянство, відразу дають повістку й відправляють на фронт. Статистики втрат тут також ніхто не веде.
Як на мене, поки що Росія не піде на нову відкриту хвилю мобілізації. Судячи з тенденцій у світі, Україну намагаються примусити сісти за стіл переговорів з державою-агресоркою. РФ зайняла очікувальну позицію, сподіваючись на те, що Заходу вдасться дотиснути нас до перемовин. Якщо ні, Росія і далі вдаватиметься до ескалації у театрі бойових дій.
● О. Коваленко:
— Росія нині може мобілізувати в середньому 20 тисяч на місяць. Хоча ми знаємо, що їхній показник навіть більший, ніж 20 тисяч. Минулого року під час часткової мобілізації там призивали до 100 тисяч на місяць. Щоправда, тоді не витримала загальна мобілізаційна система — годі було забезпечити всім потрібним таку кількість мобілізованих. Не відкидаю, що РФ може довести кількість мобілізованих хоча б до 50 тисяч на місяць.
● О. Гетьман:
— Адже, по-перше, російська армія зазнала відчутних втрат на фронті. По-друге, вичерпується ресурс зеків.
