Звільнення Валерія Залужного з посади головнокомандувача ЗСУ і призначення на його місце Олександра Сирського спричинило бурхливу реакцію в українському суспільстві. Відреагували на новину і на Заході. У Держдепі США заявили, що зміна командування армії — це суверенне право уряду України і що дискусій із цього приводу з українською стороною не було.
А от західні аналітики припускають, що рішення Зеленського про відставку Залужного може бути помилковим. Водночас зазначають, що Сирський — фігура, сприйняття якої серед українських військових неоднозначне: одні хвалять його за професіоналізм, а інші критикують за те, що не зважає на людські втрати. Звідси, мовляв, і негативні прізвиська Сирського — “М’ясник” та “Генерал 200”...
Зміну керівництва Збройних сил України обговорюємо разом з військовими експертами Дмитром Снєгирьовим та Юрієм Бутусовим, військовослужбовцем ЗСУ Сергієм Пархоменком та політичним експертом Андрієм Смолієм.
— Чи виправдане рішення Зеленського змінити головкома армії?
● Д. Снєгирьов:
— У владі, коли намагаються пояснити заміну Залужного на Сирського, кажуть про успішне проведення ним операцій з оборони Києва та звільнення Харкова. Насправді це операції стратегічного рівня планування, і успіх їх — заслуга не самого Сирського, а українського Генштабу і команди Залужного.
Якщо ви вже хотіли призначити Сирського, то треба було робити акцент на тому, що він з армійського середовища. Пройшов усіма сходинками — від командира взводу до тепер уже головнокомандувача Збройних сил. Це означає, що Сирський розуміється на організмі армії, знає, як він функціонує, має досвід планування та керування операціями — як оборонними, так і наступальними. В цьому його сильна сторона.
● С. Пархоменко:
— Не так важливо, хто прийшов, важливо — коли і за яких умов. Будь-яка зміна — чи то командування, чи то уряду — це ризик. Поки налагоджується новий менеджмент, поки нова команда візьметься до справи, поки сформують оперативно-тактичні плани, ворог може скористатися ситуацією. Тим паче що РФ готує нову армію для вторгнення — Путіну під вибори потрібен результат.
— Чого чекати від Сирського? Які виклики перед ним стоять?
● Д. Снєгирьов:
— Почнімо з того, що Залужному закидали — лінія фронту стабільна. А якою вона має бути, якщо з жовтня триває широкомасштабний наступ російських окупантів на всіх без винятку ділянках фронту? З жовтня! П’ять місяців! Якщо окупаційним військам не вдалося прорвати позиції ЗСУ, то це свідчить, навпаки, про заслугу Залужного та Сирського, які планували оборонні заходи.
Нині критична ситуація в Авдіївці, у районі Бахмуту, де росіяни намагаються вийти на Часів Яр, на Куп’янському, Лиманському та Мар’янському напрямках. Тобто всі напрямки насправді загрозливі. Найбільший виклик, який стоїть перед Сирським, — стабілізувати лінію фронту, не дати окупантам прорвати оборонні позиції ЗСУ. Якщо він впорається з цим завданням на нинішньому етапі, це буде його певним досягненням.
● Ю. Бутусов:
— Сподіваємося, що Сирський на посаді головнокомандувача зможе зібрати компетентну команду і по-новому осмислити роль військового керівництва. Зауважу, що значна кількість офіцерів та генералів, призначених на високі посади в армії, мають авторитет, заслужений у бойових діях.
— Чому Сирського називають “М’ясником”, “Генералом 200”?
● Д. Снєгирьов:
— Очевидно, такі прізвиська за ним закріпилися після Бахмутської операції. Але хочу наголосити, що рішення про бої у Бахмуті ухвалювало не військове, а політичне керівництво. До слова, наші західні партнери наполягали, що Бахмут варто покинути. Бо стояло питання збереження оперативних резервів Збройних сил, які були конче потрібні для українського контрнаступу.
Влада подала цю ситуацію як бої за фортецю Бахмут. Ніхто не підготував людей до того, що підрозділи ЗСУ можуть залишити фортецю. І це деморалізувало і українську армію, і українське суспільство. Тепер бахмутський сценарій може повторитися у районі Авдіївки. Бо корисні ідіоти вже поширюють тези “Не віддамо Авдіївку!”, хоч ситуація доволі загрозлива. Питання у тому, чи вистачить політичної волі Сирському дати наказ про виведення військ із Авдіївки, чи політики знову втручатимуться у процес ухвалення військових рішень.
— Багато хто акцентує увагу на тому, що Сирський народився у Росії, закінчив Московське вище загальновійськове командне училище і нібито має родичів у РФ. Чи повинні нас насторожувати ці факти?
● Д. Снєгирьов:
— Нічого дивного у тому, що Сирський навчався у Росії, немає. Йому 58 років. Він навчався у радянські часи. Чимало генералів української армії здобували тоді освіту в РФ.
— Чи бували випадки в історії, коли командування армії змінювали у час війни?
● С. Пархоменко:
— Перестановки на вищих щаблях командування завжди відбувалися, але переважно змінювали деяких постатей, а не все командування. В українській історії є один негативний досвід — конфлікт Симона Петлюри й впливового командира Петра Болбочана. Дуже би не хотілося повторення цієї історії нині!
● Д. Снєгирьов:
— Я не бачу в зміні головкома великої проблеми. Проблема насправді в тому, що суспільству не пояснили, чому звільнили Залужного. Нині Збройні сили України як інституція мають найвищий рівень довіри населення — 90 — 95%. І уособленням Збройних сил був саме Валерій Залужний.
— Чи варто очікувати змін на фронті після зміни командування армії?
● С. Пархоменко:
— Офіційна причина зміни головкома, яку називає влада, — вийти з патової ситуації на фронті. Я ж переконаний, що без додаткової мобілізації жоден воєначальник домогтися прориву не зможе.
● Ю. Бутусов:
— Нині ініціативою на фронті володіє противник. Чи зміниться ситуація — залежить не тільки від командування, а й від того, чи матимемо ми потрібну кількість засобів ураження, боєприпасів тощо.
● А. Смолій:
— Можливо, Верховний головнокомандувач і новий головнокомандувач захочуть показати, що зміни, які відбулися, правильні, а отже, намагатимуться зробити все для того, щоб якось зрушити питання фронту.
Сирський начебто має подати Зеленському план літнього контрнаступу. Але чи буде він результативним, залежить від цілої низки інших обставин. По-перше, від того, наскільки швидкою й ефективною буде допомога наших міжнародних партнерів. По-друге — чи вдасться нам провести новий етап мобілізації, щоб поповнити військо. По-третє — наскільки якісно ворог вибудує свою лінію наступу чи оборони.
