“Я буду воювати за кожного з вас. Бережіть себе і вірте в ЗСУ”, — сказав Віктор нам, своїм друзям і колегам, за 8 годин до початку повномасштабної війни Росії проти України. На той момент він уже знав про призов резервістів, який оголосив президент Зеленський, і був готовий відправитися на фронт. Ні краплі страху, ні грама сумнівів. Лише вперед — за Україну.
Він був одним з найкращих бійців 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Воював на Сході України у 2014 — 2015 роках, змінивши журналістське перо на зброю. А після демобілізації знову працював журналістом — воював на інформаційному фронті. Ми публікуємо найкращі, золоті уривки з текстів Віктора Дудара, які стосуються війни. У пам’ять про тебе, наш вірний і мужній друже.
***
6.12.2018 р. “Здоровенькі були, матері й кохані тих, хто воював. Здоров, чоловіки, хлопці.
Я — ОР-1. Зрозумілою мовою — оперативний резерв першої черги. Я ніфіга не кадровий і, доки не напали на мою країну, не був військовим. Ходив щодня на роботу, шкаляв цигарки пацанам-солдатам, які прибирали біля паркану своєї “вече”. Іноді приколювався з того, як вони під барабанний дріб марширують, зацікавлено дивився, як розкладають парашути на плацу...
Армію до війни сприймав загалом як пузатих-вусатих генералів, солдатів у закоцаних “дубках”, офіцерів, стурбованих бюрократичною писаниною. Арсенали утилізуємо, роззброюємося. З ким воювати? Захід за нас. Росія — друзі. Історія? Та всіляко було. Кому ми потрібні?
Ха! Зелені чоловічки, десант, який заблукав...
На маєш! “Брати” прийшли! Попри недільний березневий день 2014-го, під військкоматом стояв натовп таких самих прозрілих типів, які зрозуміли, що для того, аби бути громадянином України, треба поводитись, як громадянин. Треба брати в руки зброю. Вуаля! І ти вже військовослужбовець частини, попри яку щоранку йшов на роботу і солдатів якої пригощав цигарками.
Полігон, АТО, ротація, АТО, демобілізація. Рік минув. Відмітка у військовому квитку — ОР-1. Для когось це був просто ще один рік, нехай і в непростий для країни час. Але ти за цей рік зрозумів безліч речей.
Зрозумів, що справжній друг — не той, з ким можна ввечері пива бахнути, а той, хто крайнім ковтком води і крайньою сигаретою поділиться, з яким стоїш на позиції в найстрашніший час — від другої до четвертої. І впевнений, що все буде добре — прикриє, допоможе, винесе на своєму горбі якщо що. І впевнений, що ти з другом під час нападу ворога біжиш у правильному напрямку — біжиш відбивати напад.
Країна — це ми. Тільки від тебе залежить, якою твоя країна буде. Слава Україні!”
***
29.08.2020 р. “...Я виріс у селі, тож змалку знаю, що таке втомитися від фізичної праці. За час студентства й роботи журналістом усвідомив, що розумова праця може втомити не менше, ніж фізична, й часом цю втому звичайним сном не подолаєш. А на війні я зрозумів, як це, втомлюватися по-справжньому. Ні, не від війни, а просто втомлюватись. Так, що нестача сну завдає майже фізичного болю. Коли я тільки потрапив в АТО, у місто з колоритною назвою Щастя, декілька діб без зміни довелось просидіти у секреті, прикриваючи позиції побратимів.
Була рання осінь 2014-го. Ми утримували два мости через Сіверський Донець. Один стаціонарний, другий понтонний. Об’єкти — важливі і для нас, і для ворога, тож щоночі диверсійно-розвідувальні групи росіян намагалися підібратися до мостів.
Мене ж відіслали у секрет — на позицію на березі водовідвідного каналу Луганської ТЕЦ, який впадає у річку. Нас там чергувало двоє. Два сектори, двоє бійців. Наша позиція — передова. За спиною — товариші, техніка. Якщо ворог пройде нас, хлопцям буде непереливки.
Уже за добу фізіологія стала даватися взнаки. Удень вересневе сонечко проганяло сон, але вночі організм почав натякати: “Чувак, мені б поспати трішки”. Але секторів — два, бійців — двоє, а позиція — передова, позаду хлопці... У якийсь момент я почув, як шолом напарника Вови стукнув об автомат. Він заснув. Стоячи. Домовились, що на 10 хвилин один сідає на дно окопу й дрімає, другий намагається контролювати обидва сектори, потім змінюємося. У такому режимі ми провели декілька діб. Так, ми були втомлені. Але не втомлені від війни! А від добре виконаної роботи. Ми втримали позиції...”
***
Сьогодні кожен українець низько вклоняється тобі, Вікторе, за те, що тримав оборону нашої держави. І тримаєш досі — лише уже звідти, з Неба.
Твоє ім’я у перекладі з латинської означає “переможець”. І ти — справді переможець у всіх сенсах. Ти — герой для кожного з нас.
Ти “в бою за волю пішов в далечінь, за правду і долю нових поколінь”. Це слова однієї з твоїх улюблених пісень, яка сьогодні звучить у наших домівках. На твою фотографію ми ніколи не ставитимемо чорної стрічки. Бо у наших серцях ти — завжди живий!
Будемо чемні, як ти і просив.
СЛАВА ГЕРОЮ!
Завжди твоя рідна команда газети “Експрес”
