“Перше правило розвідника — не говорити, що він розвідник”, — кажуть мені військові, з якими знайомлюся на Яворівському полігоні, що на Львівщині. Саме зараз у них тривають навчання, до яких долучилися інструктори британської армії. Як бійці відпрацьовують майстерність та як британські військові оцінюють підготовку нашої армії?
“Військовослужбовці з бойових бригад відновлюють тут боєздатність й опановують різні види фахової підготовки. Адже розвідка — це не лише “побачив, пішов, доповів”, — розповідає 58-річний Віталій Кондрат, головний старшина 49-го Навчального центру розвідки. В армії він — майже 40 років, виконував завдання у зоні бойових дій, зокрема в Авдіївці, на шахті “Бутівка”.
Із 2016 року до Центру приїжджають представники британської армії, аби в рамках місії “Оrbital” навчати українських інструкторів-розвідників. Наразі тут 12 британських військових. Теоретичні заняття відбуваються у навчальних корпусах, практичні — на полігоні, у лісі, полі.
...Хлопці відпрацьовують завдання на штурмовій вежі — вчаться заходити у будівлю через вікно, підійматися і спускатися тихо і непомітно з висоти 9 метрів.
А я рушаю до навчальних корпусів. Дорогою долинають звуки вибухів. “Це щось важке стріляє, мабуть, РПГ, — пояснює головний старшина. — Навчання відбуваються за декілька кілометрів звідси”.
Попереду — майданчик, де навчають основ виживання в умовах бойових дій. Ось макети, на яких показано, як розпалити багаття різними способами, ось — зразки фільтрів для очищення води з підручних засобів. Далі — різні курені з гілок.
“Також у Центрі розвідники вчаться читати відбитки (людей, тварин), замітати сліди, орієнтуватись на місцевості, відриватись від переслідування”, — каже Віталій Ярославович.
РОЗВІДНИК — УНІВЕРСАЛЬНИЙ БОЄЦЬ
...В одній з аудиторій саме зараз триває заняття з топографії, на парті перед кожним бійцем — карта. 25-річний викладач Володимир, лейтенант, в армії — сім років, в зону АТО вирушив у 2014 році, через два дні після того, як збили літак з десантниками 25-ї ОПДБр. Брав участь у бойових діях, зокрема, у Слов’янську, Краматорську. “У викладанні опираюся на бойовий досвід”, — каже.
В іншій аудиторії — заняття з домедичної підготовки. “На заняттях вчимося надавати допомогу на манекенах, — пояснює лейтенант Вадим Жук, викладач. — Потім переходимо до практичних дій на полігоні”.
Теоретична частина курсу “Медицина”. Бійці вчаться рятувати поранених.
Заходжу до ще одного класу — тут групі розвідників розповідають про встановлення протипіхотних, протитанкових мін, про те, як з ними боротись. “Також розказую про саморобні вибухові пристрої, які застосовують у зоні ООС, — пояснює капітан Дмитро Чумак. — Далі будуть практичні заняття з підривання елементів конструкцій, пошкодження бойової техніки та фортифікаційних споруд противника”.
ПРИГНУЛИСЬ — І ПО ОДНОМУ ВСЕРЕДИНУ
Іду до спеціально збудованого містечка на полігоні (тут є чимало споруд, дитячі майданчики й навіть церква), де частина бійців відпрацьовує завдання.
Біля однієї з будівель український інструктор пояснює групі розвідників: “Відбувся штурм, у нас є поранений, треба надати йому домедичну допомогу й евакуювати”.
Розвідники, пригнувшись, по одному входять у будівлю. Діставшись кімнати, в якій виявляють пораненого, вкладають його на ноші, фіксують і готуються виносити. “Пораненого завжди виносимо головою вперед”, — наголошує інструктор. Військові розвертають ноші.
У цей час за роботою українських інструкторів спостерігають британці. Сем Спайсер, лейтенант британської армії, каже, що мета цього заняття — навчитись працювати з пораненим у будівлі, вийти й врятувати йому життя.
На зміну цій групі приходить нова. Ці хлопці щойно виконували завдання із зачистки будівлі. Питаю, як кого звати.
“Олександр”, — відрекомендовується один, решта повторює те саме ім’я. “Ми тут усі тезки й однофамільці”, — кажуть, усміхаючись. Розвідники ж бо! Заплутують!
“Ми тут усі тезки й однофамільці”, — кажуть, усміхаючись. Розвідники ж бо! Заплутують!
Але зрештою ми потроху розговорюємось. Хлопці — з різних куточків України, є й з Криму, Донбасу. Усі — з чималим бойовим досвідом. Кажуть, за цим показником уже “переплюнули” навіть тих, хто воював у Другу світову.
Розповідають мені: “Перше правило розвідника: не говорити, що ти розвідник. Виявити ворога і не виявити себе. Тихо прийшов, тихо пішов”. І додають, що розвідка — це фундамент ЗСУ.
ЦІЛЬ — ОБЛАШТУВАТИ ПУНКТ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА ПРОТИВНИКОМ
Група, що відпрацювала медичну допомогу пораненому в будівлі, переходить на іншу локацію.
“Я розкажу, як підійти й оглянути будівлю, щоб облаштувати там пункт стеження за противником, — каже інструктор Богдан, у ЗСУ він — з початку 2016 року, брав участь у бойових діях, зокрема, у Пісках. — Спершу визначаємо розташування противника по карті, тоді обираємо там будівлю. Що нам для цього потрібно?”
Гірсько-штурмову підготовку проходить 25-річний Влад.
“Упевнитись, що там немає цивільних і противника”, — відповідає атовець кремезної статури.
Далі інструктор показує на схемі, як треба працювати: “Тут, у визначеній будівлі, ви перевіряєте вікна на першому поверсі — чи відчинені, чи є в кімнатах люди. Шукаєте вхід у будівлю, можливо, через підвал. Тихо заходите, зачищаєте (перевіряєте, чи нікого нема. — Авт.) кімнати на першому поверсі, рухаєтесь на другий. Зачищаєте там коридор і кімнати. Командир має обрати місце — найкраще для спостереження за противником”.
“Пане інструкторе, а якщо, ввійшовши в будинок, ми все ж виявимо цивільного?” — один з бійців піднімає руку.
“Відходимо, навіть якщо він вас виявив, без стрільби”, — відповідає інструктор.
“А що робити, якщо у цивільного — зброя?”
“Він автоматично стає ворогом”, — констатує інструктор.
“А якщо нас викрили?”
“Завжди має бути план відходу”, — каже.
Остання настанова перед практичною частиною: “Працюємо максимально швидко, тихо, акуратно”.
Група обирає командира, а той — свого помічника. Усі присіли, командир визначає тактику: “Двоє бійців ідуть на розвідку, решта чекає у засідці”.
Отримавши результати розвідки, група в повному складі вирушає до будинку, один за одним, нахилившись. Двоє розташовуються обабіч вхідних дверей, прикриваючи побратимів зброєю.
Хлопці дуже серйозно ставляться до завдання, але час від часу звучать жарти.
Зокрема, виконавши частину вправи з визначення входу до будинку, чую тихі репліки: “Не натопчіть”, “Куди по митому?”
Увійшовши до будинку, одні бійці прикривають інших, їхні побратими рухаються на другий поверх. Кожен “криє” свій сектор, контролюючи, аби звідти ніхто не вийшов. Командир подає накази руками — група працює беззвучно.
Хлопці зачистили всі кімнати на обох поверхах. І знову жарт: “Навіть бабусю не розбудили”.
Тепер командир визначає кімнату для спостереження за противником. “Починаємо облаштовувати спостережний пункт, з якого бачитимемо противника”, — пояснює 24-річний Микола з Херсонщини, в армії він — чотири роки, пройшов Кримське, Попасну.
Для виконання такого завданя потрібна група з чотирьох осіб: троє спостерігають, один відпочиває (по черзі). Із цих трьох один — чатовий, стежить за входом до кімнати. Інший — зв’язківець і писар. Ще є спостерігач, зі слів якого зв’язківець занотовує інформацію в журнал спостереження.
Інструктор деталізує: рухи противника, кількість бійців, скупчення, переміщення — все слід записувати в журнал спостереження.
Розвідники так захопились заняттям, що й не помітили, як пропустили обід. Тож декілька контрольних питань — і чую фінальну оцінку завдання від британського інструктора 27-річного ланскапрала Гудвіна: “Мені все сподобалось, ви імпровізували, шукали вихід з положення”.
Бійці знову жартують: “А журнал на оцінку коли приносити?”
Я прошу 36-річного Сема Спайсера (він брав участь у військових місіях британської армії в США та Німеччині) поділитись враженнями від співпраці з воїнами ЗСУ. “Базова підготовка в українців та британців схожа. Також ми помітили, що різниця між нашими розвідками останніми роками істотно скоротилася, — зауважує. — У британській армії менші підрозділи розвідки, у ЗСУ більше людей зайняті цією справою”.
Також він зазначає, що британці переймають бойовий досвід українських бійців. “Наша армія мала справу з талібами (представниками радикального ісламістського руху. — Авт.), українці ж — із професійно підготовленим ворогом. Тому нам дуже цікавий і важливий ваш досвід”, — каже британець.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, що не так із новим державним символом України
