Науковий співробітник Атлантичної Ради Пітер Дікінсон переконаний, що не варто засуджувати українців, які, як і раніше, відвідують ресторани, влаштовують святкування біля басейну чи гуляють у парку. Навпаки, каже він, це свідчення мужності та стійкості, які допомагають людям упоратися із жахом найбільшого європейського конфлікту.
Але багато хто не поділяє цю думку. Мовляв, українці у тилу надто розслабилися. Тож на чиєму боці правда? Дискутуємо на цю тему із доктором психологічних наук Вадимом Васютинським, військовослужбовцем ЗСУ Сергієм Пархоменком, протоієреєм Іваном Гищуком (ПЦУ) та отцем Романом Тереховським (УГКЦ).
— Чи вважаєте ви, що українці, які, так би мовити, подалі від війни, дещо розслабилися?
● о. Роман:
— Так, люди веселяться, розважаються, їздять за кордон на відпочинок — таке враження, що війни немає, що вона їх не стосується. Я думаю, якби вони прийшли до військового шпиталю, їхнє бажання весело провести час трохи би притупилося.
● прот. Іван:
— А якими ми хотіли б бачити людей? Щоб вони постійно перебували в страху? Якби ми другий рік перебували в страху, то вже всі посивіли б і, найімовірніше, наближалися би до якихось психічних хвороб. Те, що люди розслабилися, не їхня провина. Це особливість нашої психіки: ми адаптуємося до нових умов і рухаємося далі. Життя не зупинилося, воно триває. Нормально для людини підтримувати спілкування з іншими, виконувати роботу, яка дає задоволення, ставити цілі й досягати їх.
Інша річ, якщо ми взагалі забуваємо, що в країні війна. Це вже крайність — неправильна, неетична. Кожен на своєму місці повинен докладати зусиль для здобуття перемоги.
● В. Васютинський:
— Мені здається, що наше суспільство обрало більшменш оптимальний рівень, щоби не втратити здатність узагалі жити, працювати, діяти, чинити опір, боротися. Безумовно, тут не можемо говорити про всіх: хтось більш адекватно справляється зі ситуацією, хтось — менш адекватно.
● С. Пархоменко:
— Українці навіть не трохи, а дуже розслабилися. Тут проблема й у бездарній інформаційній політиці держави. Військових, які були в зоні бойових дій, уже нудить від того, що розповідають в “єдиних марафонах”. Кожен кілометр звільненої території дається насправді вкрай важко. Кожна відбита позиція — це 300-ті і 200-ті. Це чиїсь життя. Замість того, щоб хоч іноді казати правду і каналізувати гнів людей після, наприклад, ракетних обстрілів у конкретну допомогу ЗСУ, нам розповідають, що все йде добре, що “ще два, максимум три тижні, і ЗСУ прорвуть другу, третю, четверту лінію оборони ворога”.
— А як би мали поводитися люди в тилу в час, коли військові на фронті виборюють перемогу?
● прот. Іван:
— Брати паузу в якійсь своїй діяльності заради перемоги — не соромно. Це потрібно. Якщо людину гнітить думка, що, може, тепер не час для відпочинку, то така думка безпідставна, вона виснажує внутрішній ресурс. Надмірність, навіть у доброму, може бути шкідливою. Тому важливо, щоби не настав етап вигорання. Бо це гірше, ніж коли людина просто дозволить собі відпочити.
Питання відпочинку навіть закладене у Біблії: шість днів працюй, сьомий — відпочинь. Наприклад, людина волонтерить — робить добро. Вона також повинна відпочити. Кожен, зважаючи на свою силу духу, на особливості свого характеру, має контролювати свій стан. До слова, коли апостоли з Ісусом Христом допомагали людям — цілий день вислуховували їхні потреби, молилися, зцілювали, то ввечері Христос сказав їм: “Підіть відпочиньте”.
● о. Роман:
— Відпочинок відпочинком, але вечірки можна було б не проводити. Ми маємо перейти до формату тихих святкувань. На весіллі, зрозуміло, не повинна звучати похоронна музика, можна й затанцювати, але не потрібно це робити надто гучно. На дні народження можна з’їсти щось святковіше, але без музики можна обійтися. А корпоративів не варто взагалі проводити. Не схвалюю і мандрівок за кордон. Вважаю, що будь-який гріш повинен лишатися тут і працювати на Україну.
● С. Пархоменко:
— Ми воюємо, зокрема, і за те, щоб наші громадяни могли мирно гуляти й відпочивати. На зло ворогові, який тероризує нас ракетами та БПЛА. Але в будь-якому випадку треба знати межу. Коли українці спокійно гуляють у погожі дні в парках, біля водоймищ, смажать шашлики, то нічого поганого в цьому немає. А от коли почали відкривати дискотеки, які працюють ледь не до початку комендантської години, — це реально перебір!
Як на мене, варто запровадити заборону на роботу розважальних закладів, посилити відповідальність за порушення комендантської години. Якщо в цьому напрямку не буде змін, можемо мати дуже багато негативних випадків, коли військові самі вирішуватимуть питання з “тусовщиками”. І цей спосіб не завжди буде в рамках закону.
● В. Васютинський:
— Тим, хто святкує, треба пам’ятати, що зовсім поряд можуть бути люди, які переживають чи пережили трагедію. Водночас неправильно буде забути про будь-які веселощі, похнюпитися, одягнутись у чорне й ходити, зігнувшись.