Особливо багато везуть за кордон зерна. Що сьогодні відбувається на українсько-польському кордоні?
...Біля прикордонного пункту пропуску в Краковці — черга з фур, яка простяглась на десятки кілометрів. Поки надворі сонячно, водії засмагають на узбіччях, готують їсти, грають у карти, сидячи за розкладними столиками. Приблизно тиждень вони стоять у черзі, аби вивезти за кордон товар — олію, паливо, палети, кукурудзу, м’ясо... При тім водії зазначають, що така довжелезна черга — в основному через фури, які везуть зерно. Ще на початку цього літа зерновози зазвичай прямували в порти.
Що ближче до пункту пропуску, то щільнішою стає черга — фури стоять вже у два ряди.
Знайомлюсь із водієм одного зі самоскидів. 33-річний Сергій везе з Хмельниччини 25 тонн зерна. Каже, завтра буде тиждень, як чекає у “колєйці” (так водії називають чергу). Перед тим віз зерно в Литву через пункт пропуску в Ягодині, там стояв дев’ять діб. “Сьогодні за десять годин просунулись на 500 метрів, — ділиться. — Найгірше, коли доводиться стояти у місцях, де немає ні інтернету, ні магазину. І навіть води, аби помитись. Питну доводиться берегти, бо хтозна, скільки ще стояти...”
“Учора розпогодилось, то ми дуже смачний борщ приготували на примусі”, — усміхається 36-річний Віталій, інший водій самоскида. Сергій та Віталій — напарники. На початку літа чоловіки двічі вивозили зерно з-під Вознесенська. Кажуть, робили все максимально швидко: впродовж дня приїхали, завантажились і виїхали.
А 61-річний Володимир везе до Польщі майже 22 тонни зерна з Івано-Франківщини. “Їжджу на зерновозі років 15, — розповідає. — Це мій другий рейс за кордон цього літа, до того возив зерно по Україні”. У першому рейсі з Рогатина до Краковця чоловік їхав чотири години, у чергу став за 25 кілометрів до кордону й простояв шість діб. “Мені ще пощастило, після мене черга розтягнулась до 40 кілометрів”, — запевняє.
Мені ще пощастило, після мене черга розтягнулась до 40 кілометрів.
Каже, аби заспокоїти нерви, щодня у черзі викурює по три пачки сигарет. А роботу, попри свій вік, не може покинути через сміховинну пенсію. “Соромно зізнатись — 2050 гривень отримую, — зітхає. — Я все життя водієм пропрацював. Своїм синам заборонив цим займатись, хоч вони й хотіли, бо дуже вже тяжкий хліб у водіїв зерновозів”.
Йду далі вздовж черги. 54-річний пан Ростислав — також із Прикарпаття, їздить зерновозами 28 років. Місяць тому востаннє відвіз зерно в одеський порт. Це його другий міжнародний рейс. “Дев’ять годин проводимо в дорозі, дев’ять — відпочиваємо. Живемо в машинах, — каже. — Холодильника в мене немає, викручуюсь, як можу. Добре, що волонтери привозять поїсти”.
А от 28-річний Володя везе з Тернопільщини 22 тонни 800 кілограмів зерна у 19 “біг-бегах” (великих мішках). “Тиждень стою в “колєйці”, — констатує. — В інтернеті писали, що буде спрощена процедура для вивезення зерна, але на практиці нічого так і не змінилось”.
Володя пояснює особливість везення зерна у “біг-бегах”: “Важливо правильно закріпити мішки, це непросто. Позавчора в одного водія “біг-беги” випали з кузова, ще й дощ почався, довелось допомагати збирати все”.
Стукаю у двері ще одного зерновоза. 40-річний Василь каже, що вдруге везе зерно з Хмельниччини до Німеччини. “На початку сезону наші аграрії не знали, куди діватимуть врожай, але ціни на зерно в світі різко підстрибнули. Тож маємо роботу, — каже. — Це мій другий міжнародний рейс, після першого вдома був лише 45 годин... Дружина плаче, тому більше не поїду за кордон, возитиму зерно по країні”.
Щойно подзвонив його колега, він зараз на пункті пропуску в Ягодині, 697-й у черзі до ветеринара — зерно мають перевірити на збудники.
40-річний Тарас з Рівненщини ділиться, що під час минулого рейсу п’ять діб стояв у черзі, аби перетнути український кордон, і дві доби — чекав на польському кордоні на висновок ветеринара. Тепер везе 22 тонни зерна, у чергу став за 35 кілометрів від кордону, чекає вже шосту добу. “Раніше, як і всі, возив зерно у порти, — каже водій. — А останні два місяці масово повезли зерно до Польщі”.
До речі, водії зерновозів, які за місяць роблять у середньому чотири рейси, отримують приблизно 40 — 55 тисяч гривень зарплати.
А ось і щасливчики — водії чотирьох зерновозів саме здали документи прикордонникам на перевірку. “Веземо по 25 тонн зерна з Хмельницької області, — каже 46-річний Вадим. — За останні два місяці це вже п’ятий міжнародний рейс. Спершу везли зерно в Румунію та Болгарію, тепер — у Польщу. В “колєйці” стояли шість з половиною діб”.
На питання, як облаштовують свій побут в очікуванні черги, водії відповідають — як усі далекобійники. “На примусах готуємо все, чого душа забажає, — каші з тушонками, картоплю, а борщі такі варимо, що не кожна господиня вміє”, — запевняє пан Вадим.
Попереду в цієї команди ще 630 кілометрів, а тоді додому, два-чотири дні на відпочинок, і знову в дорогу. “Дружини незадоволені таким ритмом життя, але терплять, гроші ж потрібно заробляти”, — каже пан Вадим, який возить зерно вже 15 років.
До слова, робота у водіїв зерновозів не припиняється протягом усього року. З лютого везуть зерно зі складів, а від початку літа — новий врожай з полів.
На питання, чи не страшно везти такий стратегічний товар, усі водії відповідають однаково: “Нехай ворог боїться, а ми своє маємо робити. Тепер весь світ зрозумів ціну українського зерна”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як Польща готується до війни
