Представники певних релігійних організацій відмовляються йти до війська, бо кажуть, що їхня віра не дозволяє їм брати зброю до рук. Тим часом з початком повномасштабного вторгнення значно побільшало так званих віруючих, які намагаються “відкосити” від армії.
У реєстрі судових рішень чимало вироків у подібних справах. І часто вони кардинально різняться.
Кам’янка-Бузький районний суд Львівської області ухвалив вирок уродженцю Харківщини, який відмовився проходити військову службу з релігійних переконань. Коли йому повторно вручили повістку, він написав відмову від проходження служби. Чоловік пояснив, що під час реабілітації від алкогольної залежності, уже після початку повномасштабного вторгнення, став вірянином церкви “Нове покоління”, яка забороняє брати участь у воєнних діях. Однак суд визнав чоловіка винним і призначив йому три роки ув’язнення.
У Волинській області також до трьох років позбавлення волі засудили чоловіка, який відмовився від мобілізації через те, що є “свідком Єгови”. Чоловіка визнали придатним до служби в армії й у червні 2023 року вручили повістку, проте він категорично відмовився від мобілізації. Знову ж таки сказав, що його релігія забороняє брати в руки зброю.
Та є й інші прецеденти. Тячівський районний суд Закарпатської області виправдав служителя релігійного об’єднання “Свідки Єгови в Україні”, обвинуваченого в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації. Чоловік підписав акт про відмову в отриманні повістки на призов під час загальної мобілізації. Його дії кваліфікували як ухилення від призову.
У суді чоловік своєї вини не визнав. Пояснив, що його забрали до пункту комплектування військовозобов’язаних, де встановили особу, після чого намагалися вручити мобілізаційне розпорядження. Та він з релігійних переконань відмовився від отримання цього документа. Натомість подав заяву, в якій просив про направлення його на проходження альтернативної служби.
— То чому в одних випадках суди карають віруючих, які ухилилися від мобілізації, а в інших — ні?
— Cуд на Закарпатті визнав чоловіка невинуватим та виправдав, бо він має право на альтернативну службу, — каже адвокат Роман Лихачов. — Також суд дійшов висновку, що “ухилянт” реалізував своє право на свободу совісті та віросповідання і на гарантоване йому Конституцією України право на проходження альтернативної (невійськової) служби, а тому в його діях немає складу кримінального правопорушення. Суди приймають подібні рішення, бо насправді такі особи не відмовляються служити, а просять про можливість проходження альтернативної служби без зброї. Але в Україні не розроблено системи направлення людей на альтернативну службу, і це проблема держави, а не людей.
— Зауважу, що особа в суді змогла довести, що вона задовго до оголошення мобілізації (у 2014 році, а не в 2022- му) вже була членом релігійної організації та виконувала там функції служіння на постійній основі. Тому й маємо таке рішення, — додає Сергій Назаренко, юрист, військовий ЗСУ. — А якщо військовозобов’язаний приніс незрозумілого листа від якоїсь релігійної організації, де написано, що він став її членом умовно восени 2023 року, тобто вже під час війни, то рішення суду, звісно, буде протилежним.
— I що робити в такій ситуації? З одного боку, військовий обов’язок існує як для віруючих громадян, так і для невіруючих. А з іншого, мабуть, неправильно ігнорувати права таких осіб.
— Конституція України (стаття 35) гарантує віруючим громадянам право на альтернативну (невійськову) службу в тих випадках, коли їхні релігійні переконання не дозволяють їм проходити військову службу, — каже Максим Васін, виконавчий директор Інституту релігійної свободи, кандидат юридичних наук (Ph.D.). — Найчастіше правом на альтернативну службу користуються “свідки Єгови” та віруючі євангельських (протестантських) церков. Але проходження альтернативної служби в умовах воєнного стану не передбачене. Тому наразі віруючі, які не можуть брати до рук зброю і бути у складі військових формувань, змушені захищати своє конституційне право у судах. Щоправда, у разі, якщо якийсь суд виносить виправдовувальний вирок, то прокуратура одразу його оскаржує в апеляційній інстанції. Тому прояснити цю ситуацію має Верховний Суд, до якого вже подано відповідну касаційну скаргу. Проте це буде лише тимчасовим вирішенням проблеми, адже остаточну крапку в цьому питанні мають поставити уряд та парламент, ухваливши нарешті закон про процедуру направлення на альтернативну (невійськову) службу під час мобілізації. Це б також сприяло збереженню іміджу України за кордоном як демократичної держави, яка шанує права людини та верховенство права.
При цьому важливо розуміти, що альтернативна служба — це не спосіб “відкосити” від мобілізації, а можливість залучити віруючих до оборони держави.
— Що могли б робити такі громадяни в ЗСУ?
— У війську повно роботи, яка не пов’язана з триманням у руках зброї, — вантажники, логісти, кухарі. Потрібно комусь привозити продукти, вивозити поранених, підмітати плац чи прибирати приміщення, де сплять військовослужбовці, — каже Тарас Грень, офіцер військово-медичного клінічного центру Західного регіону. — Якщо б віруючих залучили до таких робіт, то це дозволило б вивільнити інших військовослужбовців, які б займалися безпосередньо бойовою підготовкою.
— Згоден, що у ТЦК мали б запропонувати представникам певних релігійних організацій відповідні військово-облікові спеціальності, які не можуть бути на перешкоді релігійним уподобанням, — вважає Дмитро Снєгирьов, військовий експерт, співголова ГІ “Права справа”. — Інше питання, що робота ТЦК відбувається ще за радянськими шаблонами, і з релігійними переконаннями там не рахуються.
● С. Назаренко:
— А от на мою думку, змінювати нічого не потрібно.
— Чому?
— Бо якщо ми зробимо відповідну процедуру для реалізації альтернативної служби в умовах війни, то у нас пів країни різко стануть віруючими. А ті особи, які дійсно давно служать Богу, і так мають механізм залишитись корисними в інший спосіб. Було б бажання служити! Я сам представник Товариства Свідомості Крішни, і наша організація є у переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю — про це сказано в постанові КМУ. Але я служу, бо це не суперечить моїм релігійним обов’язкам. І разом зі мною служать ще приблизно 90 моїх духовних братів, а 23 з них уже віддали життя за Україну.
— А що думаєте про вироки, коли суди стають на бік представників релігійних організацій?
● Д. Снєгирьов:
— Рішення суду можна так само купувати, як і рішення ВЛК. І ще. Побачивши такі рішення судів, ухилянти подумають: “Піду, домовлюся з пастором і стану членом його релігійної громади”. І ще й домовитися, мабуть, можна буде дешевше, ніж з ТЦК і ВЛК, де йдеться про 10 тисяч доларів хабаря.
Потрібно уникати подібних судових прецедентів. Натомість Міноборони, представники ТЦК повинні проводити роз’яснювальну роботу, що такого поняття, як альтернативна служба, немає, але є військово-облікові спеціальності, які передбачають наявність у ЗСУ осіб з відповідними релігійними переконаннями.
А ЩО КАЖУТЬ ПРЕДСТАВНИКИ ТРАДИЦІЙНИХ ЦЕРКОВ?
● архимандрит Даниїл Тарнавський, священник ПЦУ, військовий капелан:
— Зазвичай пацифістичні релігійні течії посилаються на заповідь “Не вбий”. Але якщо звернутися до першоджерел, трактатів видатних богословів, то ці слова забороняють вбивати з ціллю наживи. Так, ми не маємо права прийти до сусіда й вбити його, бо нам сподобалася його автівка чи будинок. Однак цією заповіддю не заборонено захищатися, захищати своїх рідних, свою країну. Це не вважається гріхом вбивства, це — самооборона.
З іншого боку, тих, хто сповідує пацифізм, можна задіювати в тилу. А ось робити їх капеланами в ЗСУ неприпустимо. Від капелана на передовій залежить дуже багато, він може надихнути військовослужбовця до запеклої боротьби, а може зробити так, що той поставить автомат у куток і скаже, що нікого не вбиватиме.
● о. Роман Ментух, військовий капелан Львівської архиєпархії УГКЦ, офіцер ЗСУ:
— Люди, які намагаються відмовитися від військової служби, чомусь завжди уявляють службу з автоматом і що одразу доведеться йти на штурм. Але служба у війську дуже різна. Обов’язок віруючої людини має підказувати їй, що вона повинна не просто цінувати те, що хтось охороняє її життя, а й сама мусить брати активну участь у зміцненні країни та її захисті. Якщо не можете бути в окопі з автоматом, то ремонтуйте автівки військовослужбовців. Під час цієї війни людина, яка справді вірить у Бога, повинна розуміти, що немає такого, що хтось має робити щось для мене. Я — або в ЗСУ, або для ЗСУ.
Знаю приклади священників, які могли не служити у війську, не бути капеланами, а залишатися на своїй парафії. Але вони свідомо долучилися до служби. Загалом в УГКЦ уже понад 70 священників підписали контракт із ЗСУ.
