5 грудня 1994 року Україна підписала Будапештський меморандум, згідно з яким наша країна відмовилась від ядерного статусу, позбулася третього у світі за потужністю ядерного арсеналу. Нині у суспільстві зринають дискусії про те, а чи не варто повернути нам статус ядерної держави, і чи можливо це взагалі тепер?
З’ясовуємо відповіді на ці та інші запитання разом із експертами — провідним науковим співробітником Інституту фізики НАН України Олександром Габовичем, військовим експертом Тарасом Чмутом та головою Спеціальної робочої групи з підготовки до ратифікації Договору СТАРТ-1 (1992 — 1994 років), першим керівником української урядової делегації на переговорах із Росією щодо ядерної зброї (1993 року), міністром охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України з 1992 го по 1998 рік Юрієм Костенком.
“ЯДЕРНЕ РОЗОРЕННЯ УКРАЇНИ”
— Наскільки могутній ядерний потенціал мала Україна до 5 грудня 1994 року?
Ю. Костенко:
— За оцінкою робочої групи Верховної Ради, ми володіли від двох до 2,5 тисячі боєголовок стратегічної зброї (основним видом вважається міжконтинентальна ракетно-ядерна зброя. — Авт.) і від трьох до 3,5 тисячі тактичної ядерної зброї (зброя стримування в локальних конфліктах. — Авт.). Бойове використання стратегічної зброї контролювала Москва, а тактичної — Київ. Але Росія встигла вивезти нашу тактичну зброю на свої терени ще до першого травня 1992 року — без відома президента України та Міністерства оборони, яке на той час лише формувалося. Після Будапештського меморандуму ми втратили ще й стратегічну зброю. Як наслідок, зазнали не лише величезної військової втрати, але й фінансової.
— Можете назвати цифри?
— У ядерних боєголовках до Росії поїхали плутоній та високозбагачений уран. Загальна їхня вартість — понад 100 мільярдів доларів. Натомість ми отримали компенсацію — ядерне паливо для українських атомних електростанцій на суму приблизно один мільярд доларів. Ось така арифметика...
Крім того, витрати, пов’язані зі знищенням стратегічних пускових установок, Україна поклала на свій бюджет. Вартість знищення ядерного арсеналу українські та західні експерти оцінювали від чотирьох до шести мільярдів доларів. Для порівняння, бюджет України у період із 1992-го по 1995-й становив від шести до дев’яти мільярдів доларів. Ці факти дозволяють мені казати, що у 1994 році відбулося не ядерне роззброєння, а ядерне розорення України.
Ці факти дозволяють мені казати, що у 1994 році відбулося не ядерне роззброєння, а ядерне розорення України.
— Де саме в Україні зберігали ядерну зброю і як її вивозили до Росії?
— На території України функціонувала 42-га стратегічна ракетна армія, яка дислокувалася у Хмельницькій, Вінницькій, Кіровоградській та Миколаївській областях, а також стратегічна авіація та тактична ядерна зброя. Багато тактичної зброї було у військових частинах Чорноморського флоту. Загалом у нас було п’ять засекречених у лісосмугах сховищ, у яких зберігалися боєголовки. Ядерну зброю вивозили під грифом “таємно” потяги зі спеціально сформованими графіками, які повністю контролювала Москва. Українці були лише виконавцями цього процесу. Спершу знімали боєголовки, транспортували їх на ремонтні бази, а вже потім спеціальними потягами вивозили їх до Росії. Процес вивезення ядерної зброї завершився 1 червня 1996 року.
— Як, на вашу думку, 25 років тому треба було використати ядерну зброю?
— Україна повинна була використати ядерну зброю як сильний інструмент на шляху до НАТО та Європейського Союзу. Ми повинні були увійти в ці структури взамін на ядерне роззброєння. На жаль, все сталося інакше. Якби ядерні боєголовки були бодай в українських сховищах під міжнародним контролем, то Росія ніколи не вторгнулася б у наші Крим та Донбас.
ЯДЕРНА ЗБРОЯ — НЕ ПАНАЦЕЯ?
— Розкажіть, які держави сьогодні володіють ядерним арсеналом?
О. Габович:
— За даними Стокгольмського інституту дослідження проблем миру (SIPRI), на початок року дев’ять держав — США, Росія, Велика Британія, Франція, Китай, Індія, Пакистан, Ізраїль та Північна Корея — володіли приблизно 13 865 одиницями ядерної зброї. На Росію і США припадає 90% всієї ядерної зброї.
— Чи маємо ми технічний потенціал для виготовлення ядерної бомби?
— Технічно зробити це дуже важко. Недостатньо просто зробити ядерну бомбу, бо заряд увесь час розпадається, треба підтримувати її у “робочому” стані. Потрібно зробити і носія — ракету. Це складне військове завдання. А в Україні, на жаль, різко впав рівень фізико-математичної та інженерної підготовки.
Т. Чмут:
— Україна не є країною, яка здатна створити повноцінну ядерну зброю. Теоретично КБ “Південне” може сконструювати міжконтинентальну балістичну ракету малої і середньої дальності. Є досвід, напрацювання, спеціалісти, ми робимо подібні ракети для космічних програм, могли б виготовити й для суші. Але це все окремі фрагменти, які не є системними. Зрештою, ми не маємо грошей, щоб виготовити звичайну ракету, а не те, що ракету з ядерною бойовою частиною. Крім того, ядерний заряд треба десь ще випробовувати, а такого місця в Україні також немає.
— Ще Шарль де Голль заявляв, що “держава, яка не володіє ядерною зброєю, коли інші володіють цією зброєю, не володіє власною долею”. Чи погодитесь із цією фразою і чи потрібно, на ваш погляд, Україні все ж таки працювати над відновленням ядерного статусу?
О. Габович:
— Однозначно — ні. Якщо тільки затнемося, що хочемо виготовити ядерну бомбу, ми позбудемося симпатії та допомоги з боку тих західних країн, які підтримують нас.
Т. Чмут:
— Україна, якщо почне виготовляти ядерну зброю, потрапить під жорсткі санкції Заходу, нас чекатиме ізоляція.
— Ви вважаєте помилкою те, що свого часу Україна відмовилася від ядерної зброї?
— Не все так просто. Наприклад, коди до ракет, тобто ключі для їх запуску, були в Москві. Не думаю, що Москва їх віддала би. Крім того, у 1997 році припинявся термін життя боєголовок (165 ядерних ракет), тобто їх треба було замінити, бо вони би стали небезпечними. Україна боєголовок не виготовляла — всі вони були вироблені в Росії. Тобто є багато технічних і технологічних моментів, чому ми відмовилися тоді від ядерного озброєння.
— Альтернатива ядерній зброї є?
— Ядерна зброя — це насамперед зброя стримування. Якщо в нас не буде якісної армії, то вона нам не допоможе. Тому що наш противник — це ядерна країна, яка має другий у світі ядерний потенціал, країна, яка має систему ПРО, що здатна тримати удар, чого не можемо робити ми у випадку російської агресії. І застосування ядерної зброї проти Росії означатиме автоматичне знищення всієї України.
Застосування ядерної зброї проти Росії означатиме автоматичне знищення всієї України.
Сьогодні треба зосереджуватися на створенні стратегічних неядерних сил стримування, які ми можемо застосовувати і які здатні бути ефективним фактором стримування для Росії у випадку ескалації конфлікту на Сході чи в Чорному морі. Це — оперативно-тактичні ракети й комплекси, можливо, балістичні ракети малого і середнього радіуса дії, крилаті ракети авіаційного, сухопутного базування. Тож за 50 — 100 млрд доларів (за різними підрахунками приблизно стільки коштів потрібно було би на відновлення ядерного потенціалу України. — Авт.) ми можемо отримати стільки сучасного високотехнологічного озброєння для армії, що станемо однією з найпотужніших армій у Європі.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про найбільші провали та перемоги у роботі ВР за перші 100 днів
