На зустрічі із фракцією “Слуги народу” Володимир Зеленський заявив про потребу підвищити зарплати військовослужбовцям до 200 тисяч гривень.
У Верховній Раді вже зареєстровано законопроект, яким передбачено збільшення грошового забезпечення захисників. Тим, хто у період воєнного стану перебуває у лавах ЗСУ не менш як 12 місяців, з яких 6 місяців виконує бойові накази чи розпорядження, іншими словами, воює на передовій, пропонують підвищити виплати у півтора раза, тобто до 150 тисяч гривень. А тим, хто у війську вже 24 місяці, з яких 12 місяців на передовій, мають намір платити вдвічі більше — 200 тисяч гривень.
Водночас, згідно з документом, військовослужбовцям, які відслужили 36 місяців, з яких 12 місяців на передовій, і матимуть право демобілізуватися, додатково платитимуть по 10 тисяч гривень щомісяця, якщо вони висловлять бажання продовжувати службу. Цей законопроект депутати обіцяють розглянути після ухвалення законопроекту про мобілізацію.
Чим зумовлені вказані ініціативи і чи матиме держава з чого платити військовим більше? Тему обговорюємо разом з військовими експертами Олегом Ждановим та Дмитром Снєгирьовим, політологом Володимиром Фесенком, економістом Олегом Пендзином і військовослужбовцем ЗСУ Сергієм Пархоменком.
— Чи підтримуєте наміри влади підвищити грошове забезпечення військових?
● Д. Снєгирьов:
— Так, військовослужбовців треба мотивувати. На голому патріотизмі тут не виїдеш. Але постає питання: чи це не популізм? За даними представників влади, на лінії зіткнення нині без ротації перебуває 300 тисяч бійців, тобто вони там рік або й два. Якщо платити їм по 200 тисяч гривень, то потрібно 60 мільярдів щомісяця. Де брати такі гроші? Влада каже, що коштів нема навіть на мобілізаційні заходи.
Очевидно, розуміючи, що мобілізацію провалено, керівництво держави намагається мотивувати тих, хто вже на фронті. Однак тоді постає питання: а як бути із проведенням ротації?
● В. Фесенко:
— Безперечно, треба підвищувати виплати захисникам. Запропонована ініціатива — це спосіб віддячити тим бійцям, які з перших днів повномасштабного вторгнення на фронті, і мотивувати їх захищати країну й надалі.
Не вважаю таку ідею популізмом. Популізмом є спроби критикувати все, що пропонує влада. Як зазначено у законопроекті, на втілення згаданої ініціативи додатково потрібно 70 — 80 мільярдів гривень на рік. Тепер Кабмін, зокрема міністр фінансів, повинен роз’яснити, де знайти такі кошти, з яких джерел платити.
— Скільки, на вашу думку, мали б отримувати військові, які служать на передовій? 100 тисяч — 200 тисяч гривень — адекватна сума?
● Д. Снєгирьов:
— Так, адекватна. Вона у рази перевищує суму грошового забезпечення російських окупаційних військ. Не відкидаю, що підвищення виплат може бути стимулом і для іноземних громадян. Адже нещодавно Верховна Рада ухвалила закон, яким дозволила іноземцям та людям без громадянства проходити службу за контрактом у всіх без винятку військових формуваннях України.
● В. Фесенко:
— Підвищення стосується не всіх військовослужбовців, а конкретних груп — тих, хто несе на собі найбільший тягар війни. Можливо, хтось вважає, що треба підвищувати зарплати всім. Однак треба розуміти: суми розраховують з огляду на бюджетні можливості держави.
● О. Жданов:
— Як ми бачимо, тут встановлено своєрідну градацію: що більше ти у війську, то більше отримуєш. Я ж вважаю, що потрібно керуватися фактором самої присутності на “нулі”. Неважливо, чи ти два роки на передовій, чи рік, чи пів року. Адже ризик для всіх, хто там, однаковий — чи в перший день перебування, чи через рік перебування. Несправедливо буде, якщо два солдати, перебуваючи на тій самій лінії, у тих самих умовах, отримуватимуть різні суми — хтось 100 тисяч, хтось — 150, а хтось — 200 тисяч гривень.
На мій погляд, для того, щоб мотивувати захисників, треба підвищувати грошове забезпечення всім і поступово, а не в півтора чи два рази відразу, але певним категоріям. Бо залучати до лав ЗСУ нових людей, не підвищуючи їм виплат, буде важко. Держава не спромоглася створити умови, за яких громадяни ставали б на захист країни із власної волі. Той відсоток, який був готовий на це, уже воює чи віддав своє життя за країну.
● С. Пархоменко:
— Я цілковито підтримую позицію, що треба підвищувати зарплату військовим. Однак категорично проти того, щоб підвищення стосувалося передусім тих, хто служить 24 місяці. Навпаки, більше треба платити новобранцям, адже потенційним мобілізованим мотивації нині дуже бракує.
— Чи стимулюватиме бійців залишатись у лавах ЗСУ додаткова щомісячна виплата в розмірі 10 тисяч, якщо вони матимуть право демобілізуватися?
● О. Жданов:
— Бійці, які на фронті з перших днів повномасштабного вторгнення, емоційно й фізично дуже виснажені. Тож навряд чи вони погодяться навіть за такі доплати залишатись у війську. І після демобілізації, найімовірніше, не захочуть повертатись на фронт. Це може бути серйозною проблемою для нас.
● С. Пархоменко:
— Додаткові 10 тисяч гривень щомісяця після 36 місяців служби — це, як на мене, слабкий стимул. Більшість із тих, хто пройде бойовий шлях тривалістю три роки, не спокуситься на ці доплати. Навіть не більшість, а тотальна більшість захоче звільнитися. Навіть якщо запропонують не плюс 10 тисяч, а умовно плюс 30 тисяч гривень.
У цій ситуації варто думати про створення резервів на тривалий термін. Найкращий спосіб зберегти мотивованих — дати їм можливість на короткий термін звільнитися з лав Сил оборони, наприклад на 3 — 6 місяців. Повірте, більшість із нас захоче повернутися, нас буде тягнути назад, на фронт.
А ще стимулювати треба можливістю переходити в ті частини, куди хочуть військові й де їх готові прийняти. Боєць не повинен бути рабом певної військової частини.
— Чи матиме держава з чого підвищити виплати військовослужбовцям?
● О. Жданов:
— Гроші знайти можна. Головне — уміло їх розподілити. Проблема, для прикладу, в тому, що нині немає системи контролю за виплатами військовослужбовцям. Відомі випадки, коли в деяких частинах та підрозділах нараховували “бойові” тим, хто не був на передовій. Треба провести аудит і зробити систему виплат прозорішою та справедливішою.
Зрештою, не має бути поборів з військових на кшталт “скидаємось на ремонт машини” чи “хочеш піти у відпустку — плати командирові”. Якщо таке й далі триватиме, то підвищення грошового забезпечення не допоможе.
● О. Пендзин:
— Підвищення виплат доречне. А гроші можна було б знайти завдяки запровадженню так званого платного бронювання. Йдеться про те, що компаніям усіх галузей економіки дають можливість забронювати до 50% військовозобов’язаних чоловіків, але за кожного з них потрібно буде заплатити певну суму до бюджету. Цю концепцію у нас активно обговорюють і розглядають запровадження фіксованої ставки платежу на рівні від 6 тисяч до 30 тисяч гривень. Платне бронювання за ставки 20 тисяч гривень дало б до бюджету додатково понад 250 мільярдів гривень на рік.
Зауважу, що 1,7 трильйона гривень, які ми маємо зібрати до кінця року, вже розписані до копійки. Якщо влада хоче запровадити новації у грошовому забезпеченні військових, то мусить шукати ресурси. Західні партнери на такі витрати нам коштів не дають.