У турнірі в місті Беллінцона взяли участь 11 легкоатлетів, серед яких переможець останнього чемпіонату світу — 2023 італієць Джанмарко Тамбері. Він — справжня світова зірка у стрибках у висоту, але наш атлет на цих змаганнях затьмарив славетного італійця.
Усі атлети стартували з базової висоти — 2,15 м. Цю висоту з першої спроби взяли сім стрибунів, серед яких і Проценко. Далі планку переставили на 2,20 м. Тут уже п’ять атлетів не змогли з нею впоратися. Наступна висота — 2,24 м. Проценко бере її з першої спроби, тоді як зірковий італієць — лише з третьої. Поляк Норберт Кобельський — з другої. Також з другої спроби подолав цю планку інший італієць, Стефано Соттіле. Далі висоту збільшують до 2,28 м, але жоден з атлетів її не підкорив. Тож організаторам довелось визначати призерів турніру за результатами попередньої спроби (2,24 м). І тут беззаперечним фаворитом був наш атлет, який і здобув “золото”.
Цікаво, що на цих змаганнях ще ніколи не стрибали на таку висоту. Тож Андрій Проценко став рекордсменом турніру і вписав своє ім’я в історію.
— Андрію, ви задоволені своїм результатом?
— Я планував стрибати на 2,30 м. Але навіть 2,28 м не підкорилися, хоча стрибки були чудові. Це ще раз підтверджує, що у нас щось планувати неможливо. Завжди вклиниться якийсь фактор, який або допоможе, або нашкодить під час стрибка. Так, я став рекордсменом турніру, але думаю, що довго моє ім’я у списку перших не буде. Хтось за рік-два все одно стрибне вище. (Усміхається).
— Тамбері не злився, що ви у нього “вкрали” перемогу?
— Ні, він дуже позитивно до мене ставиться. Коли я готувався стрибати на 2,24 м, він побачив, що один уболівальник дуже палко мене підтримує. Іта лієць підійшов до нього, усі камери сфокусувалися на них, і Тамбері закликав підтримати мене весь стадіон. Це було так зворушливо. І я стрибнув дуже добре. Але загалом цей сезон вийшов у мене трішки “змазаний”.
— Чому?
— Минуло вже півтора року, як ми з дружиною і дітьми втекли з російської окупації і опинились за кордоном. Відтоді змінили понад десять помешкань у різних країнах. Тобто місяць-півтора пожили — і в дорогу. Речей дедалі більше, а автівка більшою не стає. Вже набридло це кочове життя, хочеться стабільності, але... Приміром, тепер оселилися у Словаччині, але за тиждень-два все може змінитися, і ми знову вирушимо у дорогу. Порушується режим, постійно змінюються умови тренувань, і це впливає на кінцевий результат. Попри все, я вийшов у фінал Діамантової ліги, тож невдовзі вилітаю до США на вирішальні змагання, де будуть всі найкращі.