Чотири золоті нагороди виборола збірна України на світовому Гран-прі з кікбоксингу. На найвищу сходинку п’єдесталу зійшли Максим Семенчук, Роман Щербатюк, а також подружжя Віталій і Ганна Дубини.
Віталієві не було рівних у ваговій категорії до 71 кілограма, а Ганні — до 48 кг.
— Змагання зібрало найсильніших бійців з усіх континентів, я провела дуже важкі бої, — каже "Експресу" Ганна Дубина. — Особливо складними були півфінал та фінал. Билася із представницями Ізраїлю. Не думала, що вони завдадуть мені так багато клопоту. І все-таки перемогла. Я дуже щаслива!
Мій коронний удар — лівим коліном у ділянку печінки. А от кулаками б’ю несильно. Стараюся активно рухатися по рингу і завдавати якнайбільше ударів. Перемагаю кількістю точних пострілів, а не силою.
— У вас — маленька донечка. Чи важко поєднувати кар’єру з вихованням дитини?
— Дуже важко. Тренуюся двічі на день. Донедавна дідусь та бабуся нам допомагали. А тепер беремо Владу зі собою на тренування. Із нею вже можна домовитися: обіцяємо солодке — і вона тихенько сидить. А от на турніри доньку не беремо. Так вирішили після Кубка України в Черкасах, де ми були разом. Тоді я не могла зосередитися, знаючи, що біля рингу бігає моя дитина.
— Чоловік не був проти того, щоб ви після декрету повернулися у кікбоксинг?
— Віталій мене тренує. Ну не міг він мені заборонити улюблену справу! Я дуже амбітна жінка. Бачу, що чоловік досягає успіхів на рингу, і хочу бути не менш успішною. Крім того, нині у кікбоксингу можна непогано заробити. Ось за перемогу в Празі мені заплатять тисячу євро. Тож який сенс сидіти вдома?
— До синців і травм уже звикли?
— Ми стараємося боксувати розумно, сприймаємо кікбоксинг як гру у шахи. Але не завжди вдається не пропустити удари. От з Праги повернулася із синцем під оком. Гуляю з дитиною і відчуваю, що перехожі мені співчувають, — люди думають, мене б’є чоловік (сміється). Але переживають вони даремно, з коханим у нас усе гаразд!
Читайте також про те, як збірна України з пейнтболу вперше в історії перемогла на чемпіонаті світу.
