Колишній рекордсмен за кількістю проведених у синьо-жовтій амуніції матчів (144) не лише не припинив співпраці із санкт-петербурзьким “Зенітом”, але й публічно не засудив нападу росії на Україну. УАФ у цьому побачила порушення Кодексу етики та чесної гри, довічно заборонивши Тимощукові займатися футбольною діяльністю на території України.
Тимощука позбавили тренерської ліцензії рівня Pro, відібрали всі державні нагороди та титули переможця і срібного призера чемпіонату України, Кубка України, Суперкубка України та вилучили з офіційного реєстру гравців збірних команд УАФ. Також Тимощук втратить звання почесного громадянина Луцька, звідки він родом.
“Усе закономірно, — каже Вадим Копелєв, кум Анатолія Тимощука. — Спортсмен такого рівня мав би підтримати Україну і засудити загарбницькі дії Росії. На жаль, Тимощук цього не зробив. Я від нього не чекав такої мовчазної реакції. Прикро, бо пам’ятаю Толика-патріота, який завжди говорив українською мовою і скрізь хизувався синьо-жовтим прапором. Робив він це, як на мене, щиро. На жаль, переїхавши до Санкт-Петербурга, Тимощук став жертвою російської пропаганди. Йому просто прополоскали мізки. Ми спалили з ним мости. Певен, йому вже закрита дорога і до України загалом, і до нашого рідного Луцька зокрема”.
“Це вже не той Толик, якого я знаю з дитинства і який приходив до мене із сестрою поганяти м’яча, — каже приятелька Тимощука Тетяна Клименко. — Не варто чекати рішучих дій від людини, яка давно бігає російськими вулицями з георгіївськими стрічками”.
Колишній прессекретар футболіста Віталій Юрченко оприлюднив документи, які нібито свідчать про співпрацю Тимощука з Федеральною службою безпеки російської федерації (ФСБ). “Толик міг бездумно підписати угоду з ФСБ заради якихось дрібних своїх вигод, — припускає Надія Тимощук, колишня дружина футболіста. — Наприклад, їздити на червоне світло і хизуватися потім перед “гаїшниками”, що вони нічого не можуть з ним зробити.
Не варто забувати й те, що Тимощук свого часу легко вийшов на Захарченка, щоб вирішувати свої питання в так званій “ДНР”.
До слова, на теренах росії залишилося працювати 13 українських футболістів і тренерів, п’ятеро з них — в елітному дивізіоні. Крім Тимощука, Іван Ордець не розірвав контракту з московським “Динамо”, Дмитро Іванісеня працює в “Крильях Совєтов”, Ігор Калінін — у “Ростові”, а Олександр Філін — у “Хімках”. У ФНЛ, яка є другим за рангом турніром у росії, грає двоє наших легіонерів: українець конголезького походження Емерсон Іллой-Айєт (СКА “Хабаровськ”) та Данило Сагуткін (“Акрон”). Ще четверо українців працюють у третьому російському дивізіоні. “Сокіл” із Саратова далі очолює Ігор Захаряк, у “Сахаліні” залишився
Артур Строкін, у “Торпедо Міасі” ганяє м’яча Валерій Мазур, а склад “Лади” поповнив голкіпер-ветеран Микола Циган з Миколаєва. Вірним триколору залишився й Олександр Горшков, ексхавбек збірної України у тренерську епоху Леоніда Буряка. Посаду в омському “Іртиші” він втратив ще минулої осені, проте тепер очолює аматорський клуб “Ядро” із Санкт-Петербурга.
Від співпраці з російськими клубами після того, як країна-агресорка напала на нас, відмовилися дев’ятеро українських футболістів та один тренер. Контракти з російськими клубами розірвали Ярослав Ракицький, Ярослав Годзюр, Денис Кулаков, Артем Полярус, Олександр Каплієнко, Андрій Кравчук, Гліб Грачов, Віталій Кольцов, Дмитро Литвин, а також тренер Андрій Воронін.
ДО РЕЧI
У чемпіонаті Білорусі залишилось п’ятеро українських легіонерів: Юрій Пантя з Чернівців (“Гомель), дніпрянин Дмитро Терещенко (“Дніпро”, Могильов), закарпатець Роман Папарига (“Енергетик-БГУ”), футболіст з Рівненщини Юрій Козиренко (“Іслоч”) та Андрій Вискребенцев із Макіївки (“Слуцьк”).
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про реалії життя у Білорусі
