Нагадаємо, після феєричної перемоги велосипедистки Ганни Соловей на Європейських іграх у Мінську Федерація велоспорту України на своїй сторінці у Facebook привітала не тріумфаторку, а голову Київської міської федерації велоспорту Сергія Мухомора.
Це спровокувавло конфлікт між Ганною Соловей та президентом Федерації Олександром Башенком.
"Дивуюсь некомпетентності та зневазі до спортсменів вашої ж федерації, — закинула Ганна Соловей керівнику українського велоспорту. — Хотілось би знати, чому ви вітаєте незнайому мені людину, якої я ніколи не бачила. Цей чоловік не допомагав мені в підготовці до змагань абсолютно нічим. При цьому ви берете мою світлину та мій результат".
"Аню, дивись, як ми будемо навчатись, — відповів їй Олександр Башенко. — Ти відкрила рот, тепер ти будеш за це відповідати. Їздиш на моєму велосипеді, їздиш в моїй формі, на голові у тебе мій шолом. Чого ти ще хочеш, щоб я тебе возив? Будеш смердіти — проженемо і не згадаємо як звали".
Згодом Олександр Башенко додав, що через порушення умов контракту із федерацією Ганна тепер не має права бути в збірній України. "А святе місце порожнім не буває", — підсумував керівник.
Ми попросили Олександра Башенка прокоментувати скандал, але він взяв паузу до зустрічі з міністром спорту Ігорем Ждановим. А от Ганна Соловей залюбки погодилася розповісти про безпрецедентне протистояння.
— Ви публічно висловили свою позицію, що призвело до конфлікту. Не шкодуєте?
— Ні. Я відстояла свої права. Хіба не є приниженням те, що спортсменка завоювала золоту медаль Європейських ігор, а керівник федерації публічно вітає не її, не її тренерів, а людину, яку я ніколи не бачила і яка не долучилася до мого успіху? Ще більше мене обурило те, в якій формі президент федерації спілкується зі спортсменами.
Пан Башенко продемонстрував своє хамське ставлення не тільки до мене, а, фактично, до всіх людей, які трудяться на спортивній ниві. До речі, президент Федерації велоспорту уже не вперше ображає спортсменів. Башенко одного разу назвав збірну України свинарником. І це при тому, що наша команда дуже успішна і регулярно здобуває медалі на міжнародній арені.
— Під час перепалки Олександр Башенко закинув вам у тому, що, фактично, допомагає вам інвентарем. Ви справді залежні від нього?
— Ні, президент Федерації велоспорту України не є таким щедрим, яким він себе подає. Він очолює структуру з 2015-го року, і за цей час лише одного разу преміював нас за успіхи. Та я не певна, що пан Башенко платив преміальні із власної кишені. Сумніваюся і в тому, що саме президент купив мені велосипед.
Річ у тім, що на такому самісінькому ровері їздить українська чоловіча континентальна команда. Це означає, що Башенко, можливо, використав державні або спонсорські кошти на придбання інвентаря..
Сумно, але факт: я володію лише велосипедом для виступу на треку, а от шосейного ровера не маю. Не ображаюся на свою країну, бо вона мені дає те, що може. Але хочу, щоб чиновник, який представляє Україну у міжнародних спільнотах, робив усе можливе для того, щоб я мала належні умови.
— Чи відчуваєте ризик втратити місце у збірній України на тлі конфлікту?
— Ні. Я не порушувала умов контракту.
— Ви готові до примирення з президентом Федерації велоспорту України?
— Не можу уявити примирення у цій ситуації. Башенко мене принижував, він мені погрожував. Конфлікт переріс від локального до всеукраїнського. Президент не хоче просити вибачення, а наполягає на моєму звільненні.
— Ви надієтеся на відставку Олександр Башенка?
— Так, я б хотіла, щоб він пішов зі своєї посади. Не може така людина керувати популярним в Україні і у світі видом спорту. Не може така людина бути обличчям українського велоспорту.
— Якщо все-таки Олександр Башенко збереже своє крісло і доб'ється вашого звільнення, ви готові до переїзду в іншу країну?
— Я не маю наміру полишати України. Під синьо-жовтим прапором двічі стала чемпіонкою світу серед юніорів, чотири рази була чемпіонкою Європи, виборола звання віце-чемпіонки світу, переможниці та срібної призерки Європейських ігор. Я продовжуватиму виборювати медалі для України. А найголовніший мій союзник — громадськість, яка, надіюсь, не допустить мого вигнання.
