У китайському Шанхаї завершився 15-й чемпіонат світу з ушу, який зібрав рекордну кількість учасників — 1100 спортсменів із 102 країн. Українці на світовій першості вибороли три нагороди. Срібним призером у дисципліні "парна зброя" став В’ячеслав Крисько. Людмила Темна у програмі "довга зброя" посіла третє місце. Бронзову нагороду виборола й Олена Рябокінь, яка виступала у ваговій категорії до 60 кілограмів. Вона стала єдиною українською призеркою у дисципліні "саньда", яка передбачає бої із повним контактом.
— Це друга медаль чемпіонатів світу у моїй кар'єрі, — ділиться враженнями від виступу в Шанхаї Олена Рябокінь, — У 2017 році я уже була бронзовою призеркою, і ось тепер зуміла відстояти це реноме. Що цікаво, чемпіонкою світу стала представниця Китаю, віце-чемпіонкою — дівчина з Гонконгу. Тішуся, що виступила найкраще з-поміж усіх європейок.
— Ви досягнули успіхів у дисципліні "саньда". Чому вибрали саме її?
— Ушу ділиться на два напрямки — "таолу" і "саньда". Перший передбачає показові виступи, в яких учасники демонструють навики ушу з поєднанням гімнастики, акробатики та стрибків. А от "саньда" — це контактні живі поєдинки, в яких ніхто нікого не шкодує. Я завжди мріяла добре битися і вміти захистити себе на вулиці. Саме тому у дванадцятирічному віці записалася на ушу. Я потрапила у "банду" — компанію любителів ушу, в якій була єдиною дівчиною. У товаристві хлопців із кожним днем ставала сильнішою. Полюбила ушу, бо за його правилами нам дозволено битися руками, ногами, а також виштовхувати опонентів за межі помосту.
— Якими саме ударами можете похизуватися?
— Найефектніше мені вдаються удари ногою з розвороту в корпус суперниці. А ще добре б'ю прямою правою ногою в голову. Окрім техніки, моїм козиром є швидкість, реакція та зосередженість у напружені моменти поєдинку, коли за твоїми діями спостерігає велика кількість глядачів.
— Ви вибрали ушу для самозахисту. Чи відчули, що зараз безпечніше почуваєтеся на вулиці?
— Звичайно. За певних обставин можу і хлопцям дати прочухана. На щастя, до цього ще не доходило.
— Як ваше оточення ставиться до того, що ви займаєтеся видом спорту, що передбачає запеклі бої?
— Моя сім'я спортивна і цілком адекватно реагує на мій вибір. Брат займається самбо, тато працює вчителем фізкультури, мама також зі спортом "на ти". Звикли до мене і друзі. Вони вже давно змирилися бачити мене зі синцями під очима чи на тілі. Появу моїх нових гематом ми із товаришами постійно переводимо на жарти. Коли приходжу до них, то одразу знімаю темні окуляри і кажу: "Гляньте на мою майстерність макіяжу. Він не зітреться за один чи два тижні, тож матиму спокій і вже не буду щоранку підмальовувати очі". (Сміється). До речі, можу похвалитися тим, що за десять років кар'єри в ушу жодного разу не побувала в нокдауні чи нокауті.
Пропонуємо також вашій увазі текст Український гросмейстер, який здобув шахову корону, через брак коштів міг узагалі не потрапити на чемпіонат.
