Сергій Стаховський чотири рази вигравав титул АТР в одиночному розряді й тричі в парному. Він постійно представляв збірну України на Кубку Девіса. Спортсмена заслужено називають легендою українського тенісу.
Популярність цього тенісиста поза спортом зросла після 2014-го, коли він задекларував свою патріотичну позицію, став возити в АТО бронежилети з країн Європи, допомагав армії фінансово.
— Сергію, почнімо нашу розмову із причин завершення кар’єри. Чому ви покидаєте спорт?
— З часом розумієш, що життя — це не лише теніс. Є сім’я, є інші важливі справи. Мені банально перестало вистачати часу на конкурентну підготовку до турнірів. Так, я готувався, але вже не так інтенсивно, як колись. І цього замало, щоб перемагати. Зрештою, дуже важко емоційно конкурувати з молодшими тенісистами. Вони спраглі перемог, їм є що доводити, вони зі шкіри пнуться, щоб вибороти своє місце під сонцем. А що ж доводити мені? Я уже все довів. Ось так можу пояснити своє рішення піти з тенісу.
— Найвище ваше місце у рейтингу АТР — 31-ше. Що завадило піднятися далі?
— Коли у 2010-му я вийшов на 31-ше місце, це була ейфорія. Я думав, що далі все піде саме собою, втратив концентрацію і поплатився за це... Утім ні про що не шкодую. І задоволений своєю кар’єрою. Розумієте, я народився у простій київській сім’ї, яка не мала змоги фінансувати моє захоплення тенісом. Але я все одно видряпався у топсписок світових тенісистів. І показав іншим приклад того, що все можливо, якщо ти цього щиро прагнеш. Ось що важливо.
— З якого місця у рейтингу АТП тенісист починає заробляти пристойні гроші?
— Гравець може почуватися більш-менш незалежним фінансово, потрапивши у перші 200. Тоді можеш самостійно оплачувати роботу тренера і поїздки на турніри. Це, так би мовити, нульовий рівень, коли ти вже сам себе фінансуєш, але ще не заробляєш. Ну а далі — що вище піднімаєшся у рейтингу, то більші заробітки.
— З якими відомими людьми ви потоваришували завдяки тенісу?
— З-поміж тенісистів особисто знайомий чи не з усіма світовими зірками і часто з ними спілкуюсь. Товаришую і з багатьма українськими футболістами.
— Кажуть, що особливо міцна дружба у вас із Сергієм Ребровим. Це так?
— З Ребровим я познайомився десять років тому, коли він став асистентом головного тренера “Динамо”. Спілкувались раз через раз. А коли він очолив угорський “Ференцварош”, стали бачитись частіше.
Я зі сім’єю нині живу в Будапешті (тенісист придбав в угорській столиці будинок. — Авт.). Коли Ребров приїхав сюди працювати, ми обидва ще не мали тут багато друзів. От і потоваришували сім’ями. Не було тижня, щоб бодай двічі не повечеряли разом. З родиною Реброва ми дуже близько зійшлися, він хрещений батько мого сина Алекса, який народився у 2019 році.
— Сергію, теніс позаду. Що далі?
— А далі все лише починається (усміхається). Нарешті я більше часу присвячу своїй виноробні на Закарпатті. Також розвиватиму тенісний клуб у Києві, буду готувати молодих олімпійців. Планів чимало!
— А розкажіть-но більше про своє захоплення виноробством!
— Я колись узагалі не вживав спиртного. А у 2010-му виступав за команду Бордо у чемпіонаті Франції. За день до матчу в Парижі під час вечері директор клубу поставив на стіл дві пляшки вина. Всі раптом пожвавішали, взялися наповнювати келихи. Правду кажучи, тоді це здалося чимось диким, і я навідріз відмовився пити. Тож мені одразу дали прізвисько Crazy Ukrainian (Божевільний Українець. — Авт.). А десь за два тижні мене таки вмовили спробувати вина. Це було справжнє вино з Бордо. Воно мені не дуже сподобалось. Але тоді я зацікавився культурою споживання цього напою, виробництвом. У 2015 році орендував на Закарпатті 20 гектарів землі, два роки ми над нею чаклували і на третій зібрали перший урожай. Я вже возив своє вино на виставку — так-так, у саме Бордо (усміхається).
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про перипетії щодо можливої купівлі найкращого форварда чемпіонату України
