В італійському Ріміні завершився Кубок світу з кікбоксингу, який зібрав 2800 учасників із 42 країн. Наша збірна виборола дев’ять золотих нагород, дві з яких здобули жінки — Олеся Булгакова та Ганна Дубина.
“Це був мій другий виступ після народження дитини, — каже "Експресу" Ганна Дубина, якій не було рівних у ваговій категорії до 48 кілограмів. — Удруге я перемогла на міжнародній арені. Тепер розумію, що поява на світ донечки Владислави пішла мені на користь. Моя декретна відпустка тривала недовго — лише рік. Я горіла бажанням повернутися у спорт.
І Кубок світу в Ріміні показав, що я буду такою ж успішною спортсменкою, як і до народження дитини”.
— Як давно ви у спорті?
— Я дуже пізно стала займатися спортом — у 17 років. В одинадцятому класі було модно відвідувати гуртки тайського боксу. Я пішла за компанію. Мої подруги швидко покинули цю справу, а я залишилася.
Згодом змінила тайський бокс на кікбоксинг. Мій загальний стаж — п’ять років. З кожним роком відчуваю, що стаю сильнішою і впевненішою в собі. Мабуть, запорука мого успіху у тому, що не допускаю навіть думки, що можу програти. Ще один мій козир — швидкість. Рухаюся так швидко, що суперниці не можуть у мене поцілити.
— Які ваші коронні удари?
— Мій улюблений — лівим коліном у ділянку печінки. Цей постріл забезпечив мені найбільше перемог. Також часто завдаю прямих ударів лівою ногою в живіт опонентки.
— Розкажіть, як кікбоксинг впливає на ваше життя?
— Відчуваю, що цей вид спорту позитивно впливає на мікроклімат у сім’ї. На рингу я залишаю всю негативну енергію, повертаюся додому лише з позитивом.
Чоловік також займається кікбоксингом. Він — мій особистий тренер. Віталій робить усе можливе для того, щоб я пропускала якнайменше ударів. До речі, за моїми спостереженнями, більшості чоловіків у збірній України з кікбоксингу не подобаються жінки, які б’ються. Але чомусь кікбоксери переважно одружуються з жінками, які також професійно займаються одноборствами. До речі, вважаю, що жінкам варто вміти битися, вони мють володіти хоча б елементарними навичками самозахисту — безпечніше почуватимуться на вулиці.
— Часто доводиться маскувати синці під очима?
— Вони швидко сходять! Пригадую, в інституті соромилася синців. Відчувала, що люди звертають на мене увагу, а я не могла кожному пояснювати, що це наслідки заняття спортом, а не вуличних бійок. Та потім звикла.
Читайте також про те, як гравець нашої збірної пояснив свій перехід в московське "Динамо"
