“Я декілька разів перечитувала інформацію в газеті про свою перемогу, придивлялась, поправляла окуляри... 100 тисяч гривень?! Я очам своїм не повірила”, — усміхається мешканка Нововолинська.
Жінка — родом із села Глинянка, що на Волині. Рано залишилась сиротою — тато помер під час Другої світової. Не витримавши такого горя, пішла з життя і її мама.
“Моєму братові тоді було дев’ять років, сестрі — вісім, а мені — трохи більше року, — розповідає Євгенія Михайлівна. — Протягом усього життя мені бракувало батьківської любові, так хотілося пригорнутись до найрідніших у світі людей, але їх не було...”
Сиріт взяли на виховання родичі. Старшого брата забрав дядько по татовій лінії, але згодом відвіз до дитячого будинку. Хлопчина потім пішки повернувся до рідної хати, втім там уже жила польська сім’я.
“Вони прихистили брата, — каже Євгенія Михайлівна. — Спершу він пас корови у селі, а потім поїхав на Луганщину, закінчив училище й став працювати шахтарем. А на початку 1950-х повернувся на Волинь, де саме відкривали шахти. Одружився, але рівно через рік після весілля загинув на роботі. Його дружина тоді вагітною була”, — зітхає жінка.
Сестру пані Євгенії взяла на виховання тітка по татовій лінії. “А як вона виросла, пішла в найми до багатих людей, — провадить жінка. — Нині її вже теж немає, померла. Мене ж узяла до себе мамина двоюрідна сестра. У неї було троє синів, а я там як хатня робітниця жила. Отака важка наша сирітська доля”.
Завершивши навчання в училищі, пані Євгенія працювала муляркою на будівництвах. Потім вийшла заміж і переїхала до чоловіка у Нововолинськ, влаштувавшись операторкою у котельню. Подружжя виховало трьох синів, а через 26 років сімейного життя жінка овдовіла. “Згодом я знову вийшла заміж, — каже. — Втім 12 років тому втратила другого чоловіка, знову ставши вдовою”.
Наймолодший син пані Євгенії (йому 50 років) живе поряд з нею. “Торік у нього стався інсульт. Я забрала сина до себе, адже хвороба вклала його в ліжко, потрібен був догляд, — розповідає жінка. — Мій середній син працював на шахті, тепер на пенсії. А найстарший живе в селі, одружений. Його Галина — золота невістка! Працює вчителькою в школі, і мені у всьому допомагає, підтримує. У старшого сина — двоє синів і четверо внуків. А мій старший правнук уже ходить до сьомого класу”.
Пані Євгенія каже: дізнавшись про виграш 100 тисяч гривень, ні на мить не вагалась, на що витратить гроші. “Трішки залишила собі, а решту розділила між синами й онуками, — провадить жінка. — Адже їхнє щастя — це моє щастя!” Євгенія Полухіна передплачує газету “Експрес” уже 10 років. “От отримаю пенсію і знову передплачу “Експрес”. Люблю вашу газету за правдиві тексти!” — каже жінка.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як священник став популярним блогером
