Днями під консульством РФ у Харкові відбувся одиночний пікет. Під його стіни з плакатом “Стоп окупантам з РФ” вийшов 25-річний Артур Чуйков. “Я вийшов, аби висловити протест проти російської агресії”, — каже він. Артур — син 49-річної Марини Чуйкової, яка майже два роки перебувала у полоні бойовиків так званої ДНР.
До війни він із братом та матір’ю жив у Горлівці на Донеччині. Утім з початком російської агресії вони перебрались до Харкова. У Горлівці ж залишилась бабуся Артура, яка не хотіла покидати рідний дім. “Мама час від часу навідувала бабусю на окупованій території”, — каже Артур.
19 березня 2018 року під час одного із таких візитів Марина Чуйкова потрапила в полон.
“Поїхавши тоді до Горлівки, мама повідомила, що якийсь час не буде на зв’язку, бо попереду — блокпост на лінії розмежування в місті Майорську, — згадує Артур. — Утім минуло кілька годин, а її телефон далі мовчав...”
Як виявилось, усіх, хто був у тому автобусі, пропустили, лише пані Марину й водія затримали.
“Аж на третій день ми дізналися від сусідки в горлівському будинку, що маму затримали співробітники так званого МДБ (міністерство державної безпеки), — каже Артур. — Згодом вони прийшли до нашого помешкання в Горлівці, винесли все майно, гроші, коштовності”.
Марину Чуйкову запроторили до підвалу, допитували, катували.
“Так звані слідчі доводили, що зі свого балкона мама знімала на камеру комп’ютера пересування техніки. Абсурдність звинувачення полягала у тому, що комп’ютер був старий, з його допомогою це неможливо було зробити, — пояснює Артур. — Маму також звинуватили, що нібито зі свого вікна знімала військову базу. Але ж вікна квартири виходять на інший бік...”
У підвалі будівлі так званого МДБ, де перебувала пані Марина, поневірялися сотні людей. Розмовляти їм було заборонено, порушників нещадно били. Людям не давали пити, годували мороженою кашею, яку іноді розігрівали в мікрохвильовці. Їсти доводилося руками.
Двічі на день полонених виводили в туалет, у дверях якого була велика дірка — аби могли стежити охоронці. “Наглядач запалював цигарку. Якщо полонений не встигав зробити свої справи, коли той докурить, карали всіх інших — не пускали до туалету”, — розповідає пані Марина.
З розуму зводив і сморід у камері, де кілька місяців поспіль стояли дві п’ятилітрові пляшки із сечею і кров’ю. На благання жінки винести це охоронці не зважали. Двічі пані Марину вивозили на імітацію розстрілу. “Вдруге я стояла в очікуванні розстрілу кілька годин. Справді вірила, що мене вб’ють”, — згадує жінка.
Вдруге я стояла в очікуванні розстрілу кілька годин. Справді вірила, що мене вб’ють.
Полонену також демонстрували на вулицях місцевим мешканцям як іноземну шпигунку й підривницю. А одного разу вели в наручниках із мішком на голові довгими коридорами. Тоді скомандували: “Іді бистро”. І вона пішла, розбивши собі зрештою чоло об стіну. “Охоронців це веселило”, — розповідає.
Згодом відбувся так званий суд, який визнав пані Марину винною у шпигунстві й призначив 11 років позбавлення волі. Вона потрапила до Сніжнянської виправної колонії.
Загалом у полоні жінка провела 655 днів. Аж доки 29 грудня 2019 року не потрапила до списку полонених, яких обміняли. За місяць до того померла її мати... “Додому мама повернулась у важкому стані. Потребувала допомоги лікарів. У неї зіпсувались усі зуби, вдвічі збільшилась пухлина щитоподібної залози. Протягом місяця мама проходила діагностику і лікування у “Феофанії”. Нам обіцяли, що їй нададуть лікування в повному обсязі, але цього не сталось”, — каже Артур.
Згодом жінка зі статусом цивільної полоненої отримала від держави сто тисяч гривень компенсації. Ці гроші витратила здебільшого на покращення здоров’я.
“За час, який я на волі, мені так і не вдалося знайти роботу, — каже пані Марина, яка у Горлівці працювала медсестрою. — Не змогла відновити всі документи, зокрема, про професійну освіту, трудову книжку...
А якось головна лікарка однієї з лікарень, дізнавшись, що я була в полоні, заявила, що такі проблемні працівники їй не потрібні”, — зітхає пані Марина.
Експолонена, попри все, не втрачає надії на нормальне життя. Її діти вболівають за це, а також — за мирне небо над рідним українським Донбасом.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як колишня модель стала військовим медиком
