Вінничанка Олена Миколайчук перемагала на конкурсах краси, виступала на подіумі. Але припинила таку діяльність, аби віддати своє серцем Збройним силам України. Нині вона служить начмедом у Центрі дальньої радіонавігації.
“У моїй родині не було жодного військового та медика, — каже 38-річна Олена. — А мене ця сфера так захопила! Мама розповідала, що коли я була маленькою і під час прогулянок бачила перед собою військовослужбовців, то просто завмирала від захоплення! Тоді це все якось несерйозно сприймалось, та коли підросла, моє захоплення не поменшало”.
Спершу Олена навчалась у звичайній школі, та, щоби наблизитись до мрії про військову професію, перевелась до медико-біологічного ліцею при Вінницькому медичному коледжі. Саме там готували медичних фахівців для Збройних сил України.
Згодом Олена отримала ще три освіти — за спеціальністю “Менеджмент охорони здоров’я”, а також здобула фах провізора та стала магістеркою психології. Встигала
Олена й перемагати на конкурсах краси, зокрема, стала фіналісткою “Міс Вінниця”.
“Як модель я їздила до столиці та в інші міста на покази, утім, ставши офіцеркою, призупинила цю діяльність на довгий час, — каже Олена. — А от нещодавно я стала віцеміс конкурсу серед жінок — військових медиків”.
Жінка зізнається: коли вирішила стати військовою, насправді не думала про реальність війни в Україні, адже тоді на теренах держави було мирно. “Я також не замислювалась, що насправді жінка-офіцер — це ніяка не романтика, а дуже важка праця”, — каже Олена Миколайчук.
Військова була на ротації у зоні ООС з жовтня минулого року до січня цього. “Очолювала медпункт окремого зенітного ракетного дивізіону, що ніс службу з протиповітряного прикриття сил та засобів ООС на Приазов’ї, — каже вона. — А це — передова, де постійно обстріли, виїзди за пораненими, жодної хвилини на відпочинок. А ще ж врахуйте — бронежилет, каска, автомат, аптечка, все це важить 20 кілограмів, а ти сама — 50. Важко це все тягати. Одного разу, пригадую, йду в сльозах від втоми. І раптом відчуваю — якось легше стало фізично. Обертаюсь — один із військовослужбовців підтримує мені бронік. Такі миті додають сил!”
Та найважче під час ротації, зізнається співрозмовниця, — це розлука з батьками та донечкою. “Тоді, як мене відправили в зону ООС, у мами саме стався інсульт... Під час наших телефонних розмов вона постійно плакала. І разом з нею — моя 10-річна донечка, — додає Олена. — Серце просто розривалось на шматки. Я розуміла, що мене чекають найрідніші вдома, але й тут — на фронті — я дуже потрібна, бо мій дивізіон буде небоєздатний без медика...”
До речі, на передовій Олена познайомилась із військовим капеланом Осипом Славичем. Він запросив її разом з делегацією українських військових побувати на прийомі понтифіка.
“Папа Франциск тиснув мені руку й дякував за мужність та вірність народу та християнській церкві, — гордо каже Олена. — І я ще раз зрозуміла — у житті обрала правильний шлях”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також історії підприємців, які закрили свій бізнес у час пандемії, але не здались
