Сергій Ніньовський із Прикарпаття служив старшим кухарем господарського взводу матеріального забезпечення 65-ї окремої механізованої бригади. Був добрим фахівцем, керував десятьма кухарями. Разом вони щодня готували для понад пів тисячі побратимів сніданок, обід та вечерю. А ще військовий опікувався десятками собак і котів, які постійно крутилися біля польової кухні...
“Нас у батьків було п’ятеро: дві дівчини і троє хлопців, Сергій був третьою дитиною, — розповідає Леся Лукасевич, сестра Героя. — Змалечку мама з татом вчили нас жити чесно, дбати одне про одного, працювати, поважати людей, цінувати працю”. Сергій допомагав матері й сестрам, дуже шкодував кожну тваринку. А ще полюбляв куховарити, тому без вагань обрав майбутній фах — кухаря-кондитера, вступивши до Коломийського індустріально-педагогічного фахового коледжу.
Галина Волинська, майстрова виробничого навчання та кураторка групи, в якій навчався Сергій, каже, що юнак не цурався ніякої роботи. “Усього хотів навчитися: варити супи, готувати страви з м’яса та риби, робити десерти, пекти торти. У кожну страву він вкладав душу”, — каже моя співрозмовниця.
Згодом Сергія Ніньовського призвали на строкову службу. Демобілізувавшись, він поїхав за кордон на заробітки. А потім повернувся до рідної Коломиї, де працював укладачем бруківки. Чоловік мріяв про власну родину, хотів, аби в нього було щонайменше троє дітей. “Із нареченою Вікторією брат був щасливий. Його обраницю ми вже називали “наша Вікуся”, — з сумом каже пані Леся. — Разом вони були чотири роки, жили у злагоді та любові. Сергій залюбки готував для Віки різні страви”. Молодята хотіли справити весілля восени 2022-го. Їздили до Польщі, аби заробити на нього і на майбутній родинний дім.
Зі слів Лесі Лукасевич, коли розпочалось повномасштабне вторгнення, у всіх була паніка, та Сергій заспокоював рідних і близьких. Казав, що ніколи московська орда не здолає українців. Коли йому зателефонували з військкомату, пішов без вагань. Під час навчання в Яворові (Львівщина) став старшим кухарем.
Про те, що він уже на передовій, а не в тилу, Сергій рідним не казав до останку. Признався лише тоді, коли вони готувалися передати йому посилки. Сестра Леся згадує: коли збирали смаколики для брата, той просив класти всього якомога більше, аби і його побратими скуштували домашнього. “Того чорного дня, 18 серпня 2022-го, зранку Сергій ще розмовляв з мамою і нареченою. А вже за кілька годин загинув під час артилерійського обстрілу в селі Чарівне Пологівського району Запорізької області”, — розповідає сестра Героя. Про смерть Сергія рідним повідомили 19 серпня, на свято Преображення Господнього (за старим стилем. — Авт.). Цього дня в Коломиї здавна відзначають День міста. “Усі раділи і веселилися, а ми вмлівали від горя. Життя нашої родини поділилося на до і після. Це непоправна втрата. Брат був нашим “сонечком”, умів пожартувати, розвеселити і підтримати в тяжку хвилину”, — каже Леся Лукасевич.
Поховали Сергія Ніньовського на Алеї слави в Коломиї. Наречена Вікторія поклала в труну весільні рушник і сорочку. А тепер носить на могилу коханого блакитні гортензії. Він так любив їй дарувати ці квіти!
Героя посмертно нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня. А днями на будівлі Коломийського індустріально-педагогічного фахового коледжу на честь випускника Сергія Ніньовського встановили пам’ятну дошку.
