Перш ніж зателефонувати цьому унікальному чоловіку, вмикаю в інтернеті відео його танцю. Іван Сівак спочатку кружляє на візку, звертаючись рухами та поглядами до глядачів, а вже за мить знімає праве колесо і танцює, опираючись лише на іншу частину візка! Далі плавно лягає на танцювальний паркет разом з візком, у руках тримає зняте колесо, яке прилаштовує на місце, і рукою відштовхується від паркету. Затамовую дух — а Іван уже знову кружляє на візку! До такої майстерності 39-літній танцівник ішов 15 років. А нещодавно він став чемпіоном України у спортивних танцях на візках.
“Я народився у звичайній сім’ї на Рівненщині, — розповідає свою історію Іван Сівак. — У 2001 році зазнав травми, після якої опинився на візку. Розповідати її подробиці я не хочу, ця тема болюча для мене...”
У 2004-му Іван відвідав з’їзд людей з інвалідністю, який став точкою відліку змін у його житті на краще.
“Там нас вчили керувати візком, робити звичайні домашні справи, будучи на ньому: прибирати, митись, доглядати себе, — згадує чоловік. — І саме під час цих навчань я зрозумів: моє життя не закінчилось, насправді воно тільки починається!”
Чоловік відвідував такі зібрання дедалі частіше, а на одному зі з’їздів познайомився із жінкою, яка стала згодом його дружиною.
“Ми з Надею одразу сподобались одне одному і закрутили роман, — усміхається він, пригадуючи ті дні. — Невдовзі одружились”.
Іван розповідає, як шукав себе у житті після травми, і врешті зрозумів — хотів би займатись танцями. “Я згадав, що ще в дитинстві мріяв бути танцюристом, — каже він. — Чому б не здійснити цю мрію, подумав я, і вирушив до Києва, щоб поспілкувався з фахівцями у танцях. Там сказали, що маю непогані шанси здійснити мрію, адже зі слухом і чуттям ритму в мене все гаразд!”
Далі, зізнається чоловік, було найважче — знайти в рідному Рівному хорошого тренера, який би взявся попрацювати з людиною на візку.
“На щастя, мені допомогли знайомі, підшукали такого фахівця, — каже він. — Тренувався я щодня три години. Навчання майстерності танцю було нелегким, не раз повертався із занять зі синцями. Крім рухів, відточував емоції, вивчав акторське мистецтво, адже це також дуже важливо у танцях”.
Коли танці на візках підкорились Івану, він залучив до пари свою дружину. Згодом вони разом виступали на чемпіонатах та фестивалях в Україні й за кордоном. “З 2008 року ми жодного разу не повертались зі змагань без перемоги! — з гордістю каже Іван. — А у 2009 році пропустили змагання, бо Надя була вагітною. Але того року ми отримали іншу важливу нагороду — нашу донечку Даринку!”
Опісля народження дитини пара продовжила танцювальну кар’єру. Виконували бальні танці, європейські, запалювали латиноамериканським ча-ча-ча — раділи кожній миті, проведеній спільно на сцені. Втім життя вирішило підкинути Іванові нове важке випробування — у 2016-му його дружина померла. Про обставини тієї події він просить не запитувати — це ще один болісний спогад його життя...
“Аби не занепасти духом, я цілковито поринув у танці, — каже Іван. — Сили та натхнення додавала донечка”. У 2019-му танцювальна кар’єра Івана сягнула нової вершини. На одному зі змагань він виконав номер, який визнано найкращим у світі танцем на візку.
“Знаєте, робити якісь надскладні рухи — замало, щоб стати чемпіоном, — задумано каже чоловік. — Танці на візках — нетиповий спорт. Для успіху обов’язково має бути взаємодія з глядачем, обмін енергією. І мені це вдається!”
Надскладні рухи Іванові, безперечно, під силу. Наприклад, він може танцювати на візку, знявши з нього обидва колеса!
“Під відео з моїми виступами в інтернеті з’являється багато коментарів на кшталт: “Та він же здоровий! Людина з інвалідністю так не може”. І мені приємно таке читати, адже це — ще одне свідчення моєї майстерності!”
Насамкінець Іван Сівак ділиться з читачами “Експресу” головним, на його думку, секретом свого успіху. “Попри всі складнощі і життєві трагедії, я завжди залишаюсь оптимістом. Вірю в краще. І люблю все, що мене оточує”, — каже він.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також історії хлопців, які вирушили захищати Батьківщину, щойно стали повнолітніми
