Лев Пашко з дитинства мріяв стати військовим, тож у 2017 році після закінчення школи приєднався до полку “Азов”. “Спочатку був снайпером, тоді й обрав свій позивний Хорус — так називається моя улюблена прицільна сітка”, — каже боєць.
Молодий воїн брав участь у бойових діях по всій лінії фронту, найдовшим був виїзд у 2019 році — на 9 місяців на Світлодарську дугу. Саме там у вільні хвилини познайомився в соцмережі з маріуполькою Діаною. “А влітку того року випала нагода провідати пораненого побратима у Дніпрі, тоді я запропонував Діані теж приїхати, — розповідає Лев. — То була наша перша зустріч, відтоді ми разом”.
...24 лютого командир роти Лев Пашко із підрозділом виконував завдання із протидесантної оборони узбережжя Азовського моря на захід від Маріуполя. Діані вдалось виїхати з міста останнім потягом, відтоді вона живе з батьками Лева у столиці.
Потім підрозділ дістав завдання передислокуватись у Маріуполь, де до середини березня тримали рубіж. Хоруса призначили на місце пораненого комбата. Бійці тримали оборону на правому березі. Ворог не припиняв масовані атаки.
“Якось нам поставили задачу здійснити рейдові дії в тил противника. Зі мною було 40 бійців, 4 бронемашини, — каже Лев Пашко. — То була божевільна авантюра без часу на підготовку. Зранку ми прорвались до противника в тил, де був особовий склад. Зав’язали бій, знищили 2 бронетранспортери, танк і близько 30 піхотинців. Наші повернулися всі!”
У ті страшні дні Лев прийняв рішення освідчитись своїй коханій. Він написав в месенджері: “Ти вийдеш за мене?” “Звісно!” — відповіла Діана.
“Я тоді подумав: якщо виберемося звідси, одразу одружусь”, — ділиться Лев.
15 квітня Хорус прийняв рішення прориватись батальйоном на “Азовсталь”. Тоді й дістав важке осколкове поранення лівого стегна, стопи й лівої руки.
Хірурги оперували лейтенанта при світлі ліхтариків у імпровізованому госпіталі, який облаштували в бункері...
Тим часом на “Азовсталі” закінчувалися медикаменти (навіть перев’язувальний матеріал), продукти, вода. “Ми їли порцію каші за день, хлопці дірявіли труби, аби набрати для пиття бодай технічної води, — ділиться Лев Пашко. — Бункер тричі пробивали бомбами... Було важко. Ми були ізольовані від основних сил, тому проводили операції для захоплення у противника боєприпасів, продуктів, води...”
Стан Хоруса погіршувався, у нього почалось зараження крові, температура підвищилась до 41,2... А вже 16 травня захисникам, які перебували на “Азовсталі”, наказали скласти зброю...
“Ніхто не був готовий здатись, попри загальну втому. Але ми військові — отримали наказ і маємо його виконати”, — каже 23-річний Лев Пашко. Він був у важкому стані, бійця виносили на ношах.
Поранені з “Азовсталі” потрапили в один з госпіталів Донецька. “Меддопомога була мінімальною, — твердить воїн. — Мені спершу дали дозу антибіотиків, потім лише раз на три дні робили перев’язки, попри відкритий перелом стегна та інші рани”.
Воїн згадує: харчування було жахливе, мучив голод, біль, а ще — відчуття цілковитої ізоляції. “Час тягнувся дуже довго, — каже Лев Пашко. — Один день там був за рік. Я перестав рахувати дні після сотого...”
А 20 вересня 215 полонених обміняли — вони повернулись додому! Спочатку їм зав’язали очі й руки, повантажили на КамАЗ. “Ми думали, що нас везуть у СІЗО чи в’язницю, — каже Лев Пашко. — Спершу завезли, гадаю, на один з аеродромів Росії. Літак піднімався в небо і сідав двічі”. Потім їхали автобусом. Увесь час із зав’язаними очима... Це тривало більше доби.
“Доброго вечора, хлопці!” — лише після цих слів чоловіка, який увійшов у автобус, полонені зрозуміли, що опинились нарешті на території України.
● Після визволення з полону, на нашій території. Фото facebook.com/SecurSerUkraine
Хорус не міг сам повноцінно пересуватись (кістка в ділянці перелому зрослась неправильно), тож медики взяли його під руки. У кареті “швидкої” йому дали мобільник, Лев набрав тата: “Нас обміняли. Підготуй маму і Діану, аби не знепритомніли”.
...Відтоді в київському госпіталі Леву Пашку вже провели три операції. Спершу рятували нерв на нозі, який був перебитий у трьох місцях. Опісля видалили частину стегнової кістки й встановили апарат Ілізарова, потім на стегні встановили ще один стержень.
Невдовзі після обміну Лев удруге освідчився своїй коханій, цього разу — у палаті, тримаючи каблучку з діамантом, яку заздалегідь принесла його мама. Ліва нога у Героя не згиналась, але він таки став на праве коліно! Зі сльозами на очах Діана погодилась стати його дружиною!
Закохані розписались, наречений був у військовій формі та з милицями. Згодом молодята планують відсвяткувати справжнє весілля. А поки що чекають на повернення воїнів, які все ще перебувають у російському полоні.
До речі, наприкінці березня Лева Пашка нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня. Згодом — удостоїли звання Героя України. А для кожного з нас він завжди буде символом мужності, сміливості та патріотизму.
