Віра Хвіюзова та Надія Берегеч живуть у Чернівцях. А народилися у Донецьку. “Коли прабабця була вагітною Вірою та Надією, були важкі часи — голод, — каже 27-річна онука Олександра Івкіна. — Народились близнючки зовсім крихітними, лікарі не давали шансів, що вони виживуть. Але мої бабусі вижили! І нині вони — справжні зірочки, які тішать усіх довкола!”
Під час Другої світової Віра та Надія разом із батьками жили неподалік німецького штабу. З того часу пані Надія часто згадувала, як вони маленькими збирали залишки буряків у полях, і втікали, бо за ними бігли з кнутами. Збирали і лушпиння картоплі — аби було що їсти. “Бабусі Віра та Надія змалку були невисокими. Нині зріст кожної — 140 сантиметрів, а вага — приблизно 40 кілограмів”, — розповідає онука Олександра.
Навчались Віра Хвіюзова та Надія Берегеч в одному класі, а ось вищу освіту здобували вже нарізно. І не раз, кажуть, користувались схожістю.
“Я відповідала за Віру на заняттях у школі. Вона гарно вчила літературу, а я — математику. Й іспити так складали — одна за іншу. Нас ніхто не міг розрізнити — навіть мама плутала, — сміється Надія Берегеч. — У нас і характери схожі. Зізнаюсь — ми двічі одна за одну на побачення ходили. Жартували так над хлопцями. Й кому більше подобався, та й забирала”.
Жінки й заміж вийшли в один рік. “Спершу одружилась Віра, а через чотири місяці я теж відгуляла весілля. Невдовзі народились доньки — моя Олена та Надійкіна Інна, різниця між ними — 9 місяців, — каже пані Надія. — У мене нині троє онуків, у Віри — двоє онучок. У кожної з нас — по правнуку. Й обом тепер —
по сім років”.
Вперше доля розлучила сестер, коли їм було по 31 року. Надія поїхала за чоловіком у Чернівці. “Бабуся Надія переїхала до Чернівців уже з моєю мамою на руках — їй було 6 років. А Віра залишилась у Донецьку. Кожного року навідувались у гості одна до одної. У 2014 році, коли почалась війна на Донбасі, Надія, яка на той час уже овдовіла, покликала сестру до себе, бо дуже за неї переживала. Бабуся Віра погодилась переїхати, — каже онука.
— Тепер вони — нерозлучні. Щоранку разом роблять зарядку. Опісля готують сніданок, прибирають. Ходять разом на закупи. До речі, одяг обирають однаковий — мають ідентичні футболки, блузки, жилетки, пальта. Досі на вихідні у сезон працюють коло землі, доглядають сад!”
“І улюблені страви у нас теж одні на двох, — каже пані Надія. — Любимо рулети, кекси та пироги з яблуками. І навіть пісня у нас улюблена одна на двох — це “Ой на горі два дубки!” І якщо хворіємо, то завжди разом!”
Новий рік та Різдво бабусі-близнючки святкуватимуть разом. “Будемо телефонувати всім нашим рідним і вітати зі святами, будемо колядувати й загадувати бажання — про те, аби всім навколо вистачало здоров’я!” — каже пані Надія.
Керівниця Національного реєстру рекордів України Лана Вєтрова каже — історія сестер-довгожительок її захопила своєю унікальністю.
“Сестри дуже люблять Україну й сподіваються ще приїхати у рідний Донецьк, де минули їхні дитинствоі юність. Нам бабусі передали, що хочуть встановити ще один рекорд — дожити до ста років! І я впевнена — з їхньою життєвою позицією це вдасться!” — каже Лана Вєтрова.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, що нас чекає у 2022-му
