Сім місяців фастівчанин Євгеній Патичук з позивним “Юджин” вважався безвісти зниклим. Та зрештою його рідні дістали підтвердження — боєць загинув. З дитинства Євгеній мріяв стати військовим, тож після закінчення школи пішов на службу, потрапив до Президентського полку. Родичі кажуть: він знайшов себе у цій справі. “Армія — моя друга родина”, — казав Євгеній рідним.
У ранньому віці померла мама Євгенія, згодом батько вдруге одружився. "Я знала Женю змалечку, -- розповідає 30-річна Людмила Собіянська-Шовкун, зведена сестра. -- І хоч я старша, він ставився до мене як до молодшої сестрички, завжди захищав, був наче ангел біля мене".
Євгеній займався спортом, ще й був творчою натурою — мав хист до малювання. “Коли я купив свою першу машину, Женя її всю розмалював, вона стала несхожою на жодну іншу, — згадує 28-річний Владислав Шовкун, друг дитинства. — Та найважливіше — він був добрий і чуйний, боровся за справедливість, завжди поспішав на допомогу”.
У 2014 році Євгеній Патичук підписав контракт із ЗСУ. Від початку російсько-української війни у складі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади брав участь у боях на Сході.
Приїхавши у відпустку, одружився, згодом у подружжя народилась донечка Ліана. Проте Євгеній відчував обов’язок повернутися на фронт... “Женя казав, що заради хлопців, які там загинули, треба стояти за цю землю до кінця”, — згадує Людмила Собіянська-Шовкун. Але в 2016 році, після завершення контракту, повернувся додому. Казав, що більше не зможе взяти в руки зброю...
“Перед тим у нього на очах загинув його друг, з яким служив ще у Президентському полку, — ділиться сестра. — Женя сам виносив його тіло з поля бою...”
Перед тим у нього на очах загинув його друг, з яким служив ще у Президентському полку.
Наступні два роки намагався повернутись до цивільного життя, приділяючи весь вільний час родині. Та зрештою повернувся до лав ЗСУ. Коли закінчився другий контракт, рідні сподівались, що Євгеній більше не піде на війну. “Новий, 2022 рік ми зустрічали разом, ще був побратим Жені — Артур. Вони казали нам, що скоро почнеться велика війна, — згадує Людмила. — Але ми не могли в це повірити”.
У січні Євгеній Патичук знову підписав контракт, хоча рідні просили цього не робити. “Не знаю, чи ще побачимось”, — сказав він на прощання... А вранці 24 лютого подзвонив: “Почалась повномасштабна війна. Нас відправляють на кордон з Білоруссю”.
На початку березня повідомив рідним: “Їду в вашу сторону” (себто на Київщину). Ввечері 6 березня Людмила розмовляла з братом востаннє, повідомила, що їде з дітьми до Польщі. Євгеній схвалив це рішення, просив берегти себе.
● Останнє фото, яке Євгеній надіслав рідним. Фото надала Людмила Собіянська-Шовкун
Наступного дня в обід їй зателефонував побратим Артур: “Жені більше немає”... Командир пояснив: бійці потрапили в засідку в районі села Слобода-Кухарська й ще не відомо, хто вижив. А 19 березня родина отримала листа, в якому йшлося про те, що Євгеній вважається безвісти зниклим.
Наступні сім місяців вони щодня шукали бодай якусь інформацію про Євгенія. Зрештою, семирічна донька Ліана і 27-річний брат Владислав здали аналіз ДНК, результат брата збігся на 99% з даними тіла, яке було в житомирському морзі...
На похороні один з побратимів розповів, як загинув боєць. “Того вечора вони йшли великою колоною, Женя перебував у першій БМП, він був навідником. Раптом почався обстріл, один зі снарядів потрапив у братову машину, — ділиться почутим Людмила. — Женя скомандував, аби хлопці покинули її, а сам вів вогонь до останку”.
Зрештою, коли заклинило зброю, спробував вибратись, але в цей момент російський танк влучив у його БМП, башту знесло на 500 метрів, Євгеній згорів живцем... Якби не він, мене б зараз з вами не було”, — сказав побратим “Юджина”.
50-річний батько Віктор Патичук досі не вірить, що більше немає його сина — героя. Востаннє вони бачились через відеозв’язок, тоді Євгеній разом із побратимами вітав тата з ювілеєм. Це було незадовго до його загибелі...
