В’ячеслава Смислова (разом із 40-ма іншими дітьми) виховали у прийомній сім’ї. Згодом він став працювати в будівельній сфері. А після вторгнення у 2014 році Росії на територію України — партизанив у рідному Маріуполі. Наступного року вступив до лав ЗСУ й у складі 131-го окремого розвідувального батальйону роти глибинної розвідки протягом двох років виконував завдання на території Донецької та Луганської областей.
Після закінчення контракту маріуполець повернувся додому, де згодом доля його звела з майбутньою дружиною, яка родом із Донецька. “Одного дня Руслана, будучи вагітною, разом із двома маленькими дітками втекла від чоловіка-тирана в притулок для молодих мам, який організував мій прийомний батько — пастор, — розповідає 31-річний В’ячеслав. — Після її розлучення ми стали часто бачитись”. Зрештою, закоханий чоловік освідчився.
Руслана ж спитала, чи зможе він полюбити її діток, мовляв, інакше їхні стосунки неможливі. “Я люблю тебе, отже й твоїх дітей, — запевнив чоловік. — Хіба може бути інакше? Адже вони — одне ціле з тобою!” Третю дитинку Руслана народила восени перед повномасштабним вторгненням. “Володя, Максик і Вікуся знають лише одного тата — В’ячеслава”, — каже 22-річна жінка, радіючи їхнім теплим стосункам.
...24 лютого 2022 року В’ячеслав Смислов вивіз дружину й дітей на захід країни, а сам вирішив повернутись до Маріуполя. Але дорогою потрапив під танкову перестрілку наших бійців з ворогами. “Довелось зупинитись у селі Розовка, де примкнув до бригади ТрО, — пригадує боєць. — Мені видали декілька гранат, іншої зброї не було. Якось уночі через Розовку йшла кримська колона кацапів, нас розбили. Відтоді приблизно два тижні переховувались, займались розвідкою”. А коли вдалось вийти з оточення, В’ячеслав приєднався до 28-ї окремої механізованої бригади.
Фото надало подружжя
“Ми одними з перших заходили в Херсон, — каже боєць з позивним “Фідель”. — А потім нас переправили на Донеччину, де, зокрема, стримували вагнерівців.
Фото надало подружжя
Третього лютого цього року ми замінили бійців на позиції в Бахмуті. Я спостерігав за ситуацією на посту. Раптом прилетів ворожий дрон-камікадзе. Він орієнтований на пошук наших машин, а оскільки не знайшов техніку і не зміг відпрацювати, його скерували на мене. Приземлився і вибухнув біля ніг — це сталось миттєво”. Побратими, які виїхали з позиції, одразу ж повернулись, аби евакуювати В’ячеслава. Першу допомогу бійцю надали в Добропіллі, а вночі доправили у лікарню імені Мечнікова, що у Дніпрі.
“Мені зателефонував прийомний батько В’ячеслава, — ділиться дружина. — Просив не хвилюватись. Пояснив, що Славік зазнав важкого поранення, але його життю вже нічого не загрожує”.
Жінка помчала в Дніпро. “Все його тіло було в перев’язках, — пригадує Руслана. — А я почала його будити поцілунками”. Чоловік спитав: “Хто тут?” Бо не міг бачити й чути. А тоді додав: “Я — одружений”. І став шукати обручку, яку при наданні першої допомоги прикріпили скотчем до його грудей. “Любий, це я — твоя дружина”, — прошепотіла Руслана. Зізнається, що не знала, як реагувати, — засмучуватись, що він не впізнав її голосу, чи радіти, що навіть за таких обставин зберігає їй вірність.
Лише тоді жінка дізналась, що внаслідок вибуху дрона-камікадзе В’ячеслав зазнав значної крововтрати й численних осколкових поранень (у тому числі й очей), ампутації кисті на правій руці і фаланг трьох пальців на лівій. А через те, що барабанні перетинки потріскали, постраждав слух.
За життя воїна боролись у медзакладах кількох міст, поряд весь час була дружина. В’ячеславові провели чимало операцій, зокрема, видалили осколки з тіла, частину ушкодженого нерва на нозі, реампутували кисть, встановили штучний кришталик у правому оці. Згодом зір на лівому оці відновився повністю. Але ще потрібне оперативне втручання для відновлення слуху (боєць усе ще чує дзвін — наслідок контузії).
Фото надало подружжя
Тепер сім’я Смислових живе в Умані. В’ячеслав почав процес всиновлення чотирирічного Володі, трирічного Максима й дворічної Вікусі. Дружина ж дарма переймалась, як відреагують діти на його ампутовану кисть, бо чоловік їм пояснив: “Я втратив руку, але тепер вона буде залізною і я стану трансформером”. Згодом старший синок розповідав дітям у садочку: “Мій тато — крутий, він — Герой! А ще він стане трансформером!”
Фото надало подружжя
Нещодавно у НРЦ “Незламні”, що у Львові, В’ячеславу Смислову виготовили біонічний протез для руки. “Якщо на ВЛК мене визнають обмежено придатним, одразу ж повернусь до побратимів, — запевняє воїн. — В іншому разі займусь розведенням свинок, ще й облаштую пасіку. Завжди мріяв цим зайнятись, попри те, що народився у місті”. А його дружина додає: “Дякую Богові за те, що В’ячеслав залишився живим! Це — найважливіше!”