Олег Собченко — відомий громадський активіст та учасник Революції Гідності. Завдяки йому в Україні було встановлено пів сотні пам'ятників та меморіалів, присвячених воїнам Армії УНР і УПА… 49-річний українець героїчно загинув 24 січня в бою під Вугледаром.
"Олег завжди був соціально активною людиною", — каже побратим загиблого героя Ігор Луценко. З товаришем він познайомився ще під час Революції Гідності, у Києві, на Майдані. Олег тоді постраждав у протистоянні з "Беркутом" За заслуги під час Революції Гідності він отримав орден "За мужність" III ступеню
А згодом, у 2014 році, обоє чоловіків записалися добровольцями на фронт. Відтак до початку великої війни Олег Собченко мав за плечима снайперський досвід в полку "Азов".
“Олег був результативним снайпером, мав чудовий досвід контактних боїв. Це був козак, якого машина часу перенесла у наші часи. Жорсткий воїн і одночасно романтичний лірик, — розповідає побратим. — Зараз, у 2022-му, Олег відчував себе впевнено у питаннях розвідки, тактики і розміщення екіпажу, володів безцінними знаннями. Страшенно переймався, коли ми втрачали дороговартісні дрони. Докладав максимальних зусиль, щоб зберегти кожен дрон, відремонтувати зламаний…”
"Він не служив, а саме воював. Не боявся брати на себе відповідальність і вирушав на найскладніші ділянки фронту, — згадує побратим загиблого Єгор Терехов. — Сміливий був і вільний. Його всі любили і поважали. Завжди мав із собою домашні ласощі, які йому передавали з рідного міста — Корсуня-Шевченківського. Здавалося, що Олега ними забезпечує пів міста. Він пригощав ними всіх, а смаколики ніяк не вичерпувалися".
За словами побратимів, Олег Собченко щиро вірив в перемогу України.
"Попри те, що повномасштабний наступ, який відбувається зараз, набагато лютіший, ніж до цього, Олег вірив, що це вже остання фаза довгої російсько-української війни. Він мав надію, що ми здобудемо не просто перемогу на цьому етапі, а все-таки остаточно здолаємо загрозу в обличчі Росії. І вона назавжди втратить свою могутність", — каже Ігор Луценко.
Попри те, що повномасштабний наступ, який відбувається зараз, набагато лютіший, ніж до цього, Олег вірив, що це вже остання фаза довгої російсько-української війни.
А ще Олег мріяв, що після завершення бойових дій повернеться в Черкаси, займеться виробництвом унікальних меблів (боєць був теслярем) і досліджуватиме Україну.
"Якось у квітні, коли ми були на навчаннях, випав вихідний. Ми вирішили помандрувати до печерного монастиря поблизу кордону з Молдовою. По дорозі Олег постійно коментував рельєф. Він знав, як за складками місцевості визначити, де раніше стояв шинок, де могло бути житло. Адже раніше займався археологією. Він пообіцяв, що після перемоги ми неодмінно поїдемо кудись в експедицію", — згадує Єгор.
Але цього, на жаль, не сталося. За словами друзів, смерть Олега була прикрим збігом обставин. Він був максимально обережним, діяв так, щоб ворог не помітив. Але в той день під час роботи з "пташкою" військовий побачив ціль і відійшов до машини за системою для скидання боєприпасів. А коли вийшов із укриття, в Олега прилетів снаряд.
Поховали героя у рідному місті Корсунь-Шевченківський на Черкащині.
