Автор картини “Запорожці пишуть листа турецькому султану” народився в Україні, вчився та працював у Росії, а помер у Фінляндії. Це сталося рівно 95 років тому. З нагоди сумної дати ми зібрали цікаві факти про видатного художника.
МIСЦЕ СИЛИ. Ним для Іллі Рєпіна, безсумнівно, був рідний Чугуїв, що на Харківщині. Саме тут 5 серпня 1844 року в родині колишнього військового народився хлопчик, якому судилося вразити своїм талантом мистецький світ.
“Інтерес до творчості він проявив змалечку: малював, робив витинанки, ліпив з воску фігурки коней, — каже заступниця директора художньо-меморіального музею художника Ольга Шевченко. — Мати всіляко підтримувала цей потяг сина... У дорослішому ж віці він опанував мистецтво іконопису й навіть розписував місцеві церкви”.
Можливо, для когось із його однолітків це була би вершина мрій, але 19-літній Ілля Рєпін ставить перед собою нову планку — вступити до Академії мистецтв у столиці імперії. До лав студентів потрапить не з першого разу, проте не лише стане одним із найкращих випускників (його преміюють поїздкою до Франції), а й через багато років викладатиме там і врешті очолить виш!
Ілля Рєпін завжди багато подорожував. Однак час до часу його, ніби магнітом, тягнуло на малу батьківщину. Це могли бути як досить короткі приїзди — на тиждень-два, так і тривалі — майже на рік. Щоразу він полишав пенати з купою нових задумів та натхненням, що било через край.
КАРТИНИ. Творча спадщина Іллі Рєпіна налічує майже чотири тисячі робіт. Одна з найвідоміших — звісно, “Запорожці пишуть листа турецькому султану”. Художник створив два варіанти твору. На щастя, другий зберігається в Україні і нині експонується у Львові.
“Працюючи над історичними картинами, Ілля Юхимович завжди досить глибоко й серйозно вивчав матеріал, — мовить науковиця. — Не виняток і це полотно. Він перечитав усе, що знайшов на тему козацтва, а потім познайомився із Дмитром Яворницьким. Ця дружба йому дала дуже багато, щоб зрозуміти дух того часу. До слова, видатний історик позичив художникові дещо з колекції старожитностей, які було використано для написання картини”.
Кажуть, він навіть вистриг синові на голові оселедця і хотів зобразити його як джуру серед інщих персонажів, але потім змінив первісний задум. Загалом же працював над цим шедевром понад десять років. Що й не дивно, враховуючи бодай розміри — 203 х 358 сантиметрів (другий варіант — 170 х 267 сантиметрів)! Ну а потім ще не раз повертався до цієї тематики, ніби віддаючи данину своїм пращурам, які були козаками.
СIМ’Я. Митець мав два шлюби. Один — офіційний, інший — цивільний. Перший протривав 15 років, другий — 16. Віра Олексіївна народила Рєпіну четверо дітей, але це не врятувало їхній сімейний човен від трощі.
Обидві обраниці Іллі Юхимовича були значно молодші. І, судячи з картин, на яких художник їх зобразив, доволі симпатичні. Особливо Наталія Борисівна. “Вона взагалі була дуже цікава жінка, — зазначає Ольга Шевченко. — Багато чим захоплювалася: фотографувала, писала книжки, пропагувала відмову від хутра, а також вегетаріанство. До речі, прихильником останнього був і Рєпін. Можливо, на цьому грунті вони й зійшлися”.
Жили ж тоді у Фінляндії — у курортному селищі Куоккала. Воно стало місцем паломництва шанувальників художника. Проте його “муза” встановила чіткі правила: Ілля Юхимович приймав відвідувачів лише по середах. Усі решта днів присвячував творчості. Інакше тільки й робив би, що зустрічав на ганку гостей. Званих і не дуже...
Власне, там його застав Жовтневий переворот. Ілля Рєпін вкрай негативно сприйняв прихід нової влади. Про що не лише писав у листах друзям, а й намалював картину з промовистою назвою “Більшовик відбирає хліб у дитини”. Попри це, “живого класика” правдами-неправдами намагалися вмовити повернутися до Росії. Таке завдання поставив перед відповідними службами Сталін. Проте Рєпін щоразу відкидав усі пропозиції.
СМЕРТЬ. У засвіти художник відійшов 29 вересня 1930 року. Поховали його у Фінляндії. Хоча він не раз говорив, що хотів би знайти останній спочинок у Чугуєві. І взагалі, на схилі літ мав намір переїхати в Україну, але...
Можливо, тоді не треба було би сучасним мистецтвознавцям і активістам “відвойовувати” Іллю Рєпіна. Наразі ж доводиться переконувати західні музеї, що він — наш. “Ми дуже довго сперечалися з музеєм “Атенеум” у Фінляндії, — каже Ольга Шевченко. — Їхній куратор чомусь вважав, що художник — із Підмосков’я. Тож довелося подавати виписку з метрики! Інший музей — Бруклінський (США) — маркував картину “Зимовий пейзаж” як “Росія”. Однак потім усе ж погодився змінити підпис на “Україна”.
Ось такі неприємні ситуації виникають з творчим спадком генія з міста на березі Сіверського Дінця. І, на жаль, не тільки з ним.
