Українські священники стали опорою та підтримкою для своїх парафіян у час війни. Навіть тоді, коли ворог оточив їхні міста, вони не припиняли свого духовного служіння.
Священник Олег Горбовський служить у єдиній в Генічеській громаді, що на Херсонщині, українській церкві. Понад три місяці він із сім’єю жив в окупації. З того часу 42-річний отець не мав можливості відправляти служби Божі в церкві на Арабатській стрілці, за 40 кілометрів від Генічеська. Адже щоб доїхати, потрібно було пройти перевірку на кількох російських блокпостах.
Отець Олег каже: до початку війни чимало місцевих не розуміли, чому він служить в українській церкві й говорить українською. Та тепер багато з них змінили свою думку. Телефонували, аби поспілкуватися і отримати підтримку.
Якось до Олега Горбовського звернулася сім’я з проханням охрестити дітей. Родина не хотіла, аби це робив священник московського патріархату...
“Йти у церкву було небезпечно. Тому я прийшов до них у дім і там провів обряд, — пригадує отець Олег. — Таїнство хрещення уділили двом двійнятам, яким на той момент було по два роки, і їх старшому чотирирічному братику. Саме під час війни родина прийняла таке важливе рішення про хрещення”.
У травні отцю Олегу разом із дружиною, трьома синами та двома доньками вдалося виїхати. Нині родина живе на Прикарпатті.
...Священник ПЦУ отець Уар (Едуард Перетятько), настоятель храму Петра Могили в Маріуполі, з 24 лютого став підтримкою і опорою для жителів рідного міста, яке постійно страждало від обстрілів.
“Я залишався у місті приблизно місяць, а моя родина евакуювалася на 5-й день війни, — розповідає 51-річний отець Уар. — Ми щодня вранці відправляли службу Божу, а вдень готували їжу, яку роздавали місцевим. Оскільки доступу до українських новин не було, то в нас люди могли дізнатися правду про ситуацію у країні. Також брали в нас свічки, адже світла в домівках не було”.
Ми щодня вранці відправляли службу Божу, а вдень готували їжу, яку роздавали місцевим.
Отець Уар виїхав з Маріуполя вимушено — на нього почали полювання окупанти, адже священник був ще й військовим капеланом... “Сьогодні я у Дніпрі займаюся волонтерством разом зі своєю родиною”, — розповідає священник.
Храм Петра Могили в Маріуполі захопили окупанти — спалили там церковну літературу українською мовою. Будівля пошкоджена снарядами. Отець Уар розповідає, що в храм приїхала комісія московського патріархату й постановила замінити жовто-блакитні куполи храму й поставити відповідні канонам московської церкви… ...Отець Роман Кіник, настоятель Катериненської церкви з Чернігова, евакуював свою родину на Львівщину, а сам залишився у місті. Щодня він відправляв Літургію та молився за Україну.
Окрім духовного служіння, 43-річний отець Роман активно займався волонтерством, коли місто було в оточенні: розвозив речі першої необхідності потребуючим містянам та українським військовим на позиції.
Уночі чоловік пік хліб у своїй напівзруйнованій квартирі, де не було жодних комунікацій, окрім газу... “Я у мирні часи навчився пекти хліб на заквасці, — каже співрозмовник. — Це дуже виручило, адже дріжджі були не завжди. Вранці я роздавав людям пахучий і ще теплий хліб”.
Отець Роман зазначає, не можна втрачати оптимізму й віри. “Господь з нами, він нам допомагає і не покидає нас ні на мить. Я вірю, що тепер народжується нова Україна”, — каже отець Роман.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також текст про перспективи національної валюти
