Коли загарбники підступили до позицій українських військових, 35-річний капітан, заступник командира механізованого батальйону Віктор Оцерклевич повів наших захисників у бій. Життя воїна обірвало важке осколкове поранення...
Віктор Оцерклевич народився у місті Болград, що на Одещині, в родині військовослужбовця. Його батько служив у багатьох гарячих точках, зокрема в Афганістані. Тож Віктор, як і його старший на шість років брат Олексій, ще з дитинства захоплювався військовою справою.
“Старший син одразу після школи пішов навчатись в Одеську військову академію на десантника. Потім повернувся служити в рідне місто. Пригадую, тоді Вітя частенько одягав братову військову форму. У мене й сумніву не було, ким він стане у майбутньому, — каже Віра Оцерклевич, мама загиблого. — Молодший син теж хотів навчатись в академії, але обраний факультет розформували і перенесли до Львова. Тож Вітя одразу пішов в армію, служив прикордонником у нашому районі”.
Невдовзі він познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Ольга родом із Кривого Рогу. Та після навчання у Києві її скерували працювати прокуроркою у Болград. Тут вони й зустрілись і швидко одружились. Пара перебралася жити у Кривий Ріг.
“Після служби в армії Вітя влаштувався на шахту. Починав простим робітником, а невдовзі став прохідником дільниці. Він постійно просувався кар’єрною драбиною. Паралельно здобув ще й освіту інженера, — продовжує розповідь Віра Петрівна. — У 2015-му сина мобілізували. Пів року він навчався в Академії сухопутних військ у Львові. Потім поїхав у зону АТО, став командиром роти. У грудні 2016-го уклав контракт із ЗСУ, став заступником командира батальйону”.
За словами матері, Віктор добре знав, заради чого служить. “Хто, як не ми, має захищати нашу землю?” — так він говорив. Казав, що не може по-іншому, — зазначає пані Віра. — А ще він, як і всі ті, хто служив у 2015 — 2016 роках, розумів, що рано чи пізно повномасштабна війна прийде на всю територію України...”
У вільний час військовий любив рибалити та полювати. А ще дуже любив собак. Коли працював прикордонником, то навіть проходив спеціальні курси у кінологів, щоб вміти з ними працювати.
...24 лютого Віктор був якраз у зоні ООС. На початку березня у нього мала відбутися ротація. На відпустку було вже чимало планів: мав йти на хрестини, святкувати вдома день народження доньки. Та коли почалася війна, то без жодних роздумів залишився у строю, щоб захищати землю. Напередодні отримав звання капітана.
Загинув 6 квітня у бою біля селища Новотошківське, що на Луганщині. Його тіло досі не забрали, оскільки воно на окупованій території.
“Ще вранці, приблизно о сьомій, надіслав мені смс-повідомлення, що все добре, — ділиться Віра Петрівна. — Він завжди казав, що в нього все добре! Не хотів, щоб ми хвилювались. Та й загалом у житті був оптимістом. Завжди усміхався, незважаючи на різні труднощі. Нам так його бракуватиме...”
У Героя України залишились дві доньки. Старшій — 12 років, молодшій — п’ять...
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також історію 32-річного майора Нацгвардії Романа Собківа, який загинув на Київщині
