Тарас родом із міста Золочева Львівської області. З дитинства захоплювався історією, був активним учасником Революції Гідності. У перші дні великої війни пішов добровольцем на фронт. Мріяв після перемоги одружитися й оселитися з коханою у невеличкому будинку за містом. Однак ворожий снаряд обірвав життя воїна.
“Любов до історії Тарасові прищепив дідусь. Часто вони обговорювали історичні події та війни, — розповідає сестра Героя Марта Савчук. — Після школи брат навчався у Львівській комерційній академії на факультеті готельно-ресторанної справи. Коли розпочалась Революція Гідності, став її активним учасником. Ще тоді казав: “Ось побачите — москаль прийде на нашу землю”.
Згодом Тарас взяв академвідпустку, щоб піти на війну. Мама була проти цього рішення. Одного дня він сказав, що їде з друзями відпочивати в Карпати, насправді ж поїхав у Новоград-Волинський, де пройшов військовий вишкіл. Через кілька днів зателефонував мамі й попросив приїхати на складання військової присяги. Сказав, що зробив свій вибір і не буде чекати, доки ворог прийде у його дім”.
Тарас Савчук служив снайпером у 54-му та 131-му окремих розвідувальних батальйонах. На фронті обрав собі позивний “Вовкулака”.
Повернувшись з війни, Тарас продовжив навчання в академії. Пізніше закінчив курси цифрових технологій та англійської мови, зацікавився ІT-сферою, опанував нові знання і влаштувався на роботу в комп’ютерну компанію.
“Мій брат не курив, не вживав спиртного, любив веломандівки, подорожував Україною. Особливо його вабили гори та замки, — розповідає Марта. — А ще Тарас дуже любив каву. Друзі жартома називали його амбасадором львівської кави. Брат був дуже добрий. Якщо у когось з родичів чи друзів були труднощі, він першим поспішав на допомогу”.
Повномасштабне вторгнення застало Тараса у Львові. “27 лютого він поїхав на фронт. — згадує Марта. — Служив у 8-му батальйоні 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Його підрозділ захищав Київщину, Чернігівщину, Сумщину, Харківщину, Луганщину. Улітку Тарас зазнав осколкового поранення в ногу й руку. Осколок із руки так і не змогли дістати, тож далі воював з ним”.
У липні Тарас приїхав у відпустку. Тоді познайомив рідних зі своєю нареченою. Після перемоги молоді планували одружитися, купити позашляховик і будиночок за містом.
“Відпустка закінчилася, і Тарас знову поїхав на передову. Воював на Бахмутського напрямку. Загинув у районі села Білогорівка. Він з побратимами саме повертався з “нуля”. Коли вже сідали в автомобіль, ворог обстріляв їх артилерійськими снарядами”, — каже сестра.
Наталія Слободян, співробітниця воїна, згадує, що Тарас був легкий у розмові, ненав’язливий у поглядах і мав чудове почуття гумору.
“Здавалося, ніщо не може вивести Тараса з рівноваги. Однак він був дуже чіткий у своїх переконаннях. Я спитала його, чи сам пішов на фронт, чи отримав повістку, а він відповів коротко: “Вони прийшли”. Він навіть не розглядав варіанта сидіти в тилу, працювати з дому і чекати, коли все само закінчиться, — каже Наталія. — Ми всі чекали, що Тарас повернеться додому. Навіть тоді, коли через відімкнення світла офіс був переповнений, його робоче місце нікому не віддавали. Завжди казали, що тут сидить Тарас, він тимчасово відсутній, але обов’язково повернеться...”
