Він пішов захищати рідну землю в перші дні великої війни. Мріяв служити в “Азові”, але потрапив у піхоту. А згодом швидко опанував мистецтво “літати” у складі 68-ї єгерської бригади. Став найкращим у цій справі, знищивши не одну сотню окупантів і техніки.
“Ми з дружиною виховали справжнього патріота. Сміливого, сильного чоловіка, якому не байдужа доля своєї країни, — каже батько воїна Микола Стельмах. — Віктор змалку багато читав і дуже любив футбол. Грав за володимирецьку “Енергію”, “Ізотоп-РАЕС” із Варашу, “Рафалівку” й “Полісся”. У 2018 році навіть виступав за збірну Рівненської області. Син навчався в Національному університеті водного господарства та природокористування, а потім працював гірничим майстром на кар’єрі”.
На початку великої війни Віктор Стельмах долучився до лав 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Пройшов курси фахової підготовки операторів БпАК коптерного типу (FPV), став командиром відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів. Взяв собі позивний “Саба” — на честь футболіста і відомого тренера Йожефа Сабо.
“Я поважав рішення сина, благословив його і хотів йти з ним на війну. Але Віктор спинив: “Ні, тату, воюватиму я”. Тоді вже були бої під Києвом, то він пробивався до столиці лісами пішки. Бо в місцевому військкоматі йому відмовили через те, що не мав військового квитка. У бригаді Віктора вважали одним з найкращих пілотів дронів, — додає батько. — Син з побратимами успішно відбивав наступ росіян на Луганщині. Командування не раз наголошувало, що якби всі воювали, як “Саба”, то ми б війну вже давно виграли. Віктор був одним із засновників роти ударних БпЛА “Шершні Довбуша”. Нерідко казав: “Всі бояться, всім страшно. Я змирився з тим, що можу померти, ще 24 лютого. Так, відтоді роблю все для того, щоб вижити. Але це війна...” У червні 2023 року син брав участь у контрнаступі біля Благодатного, що на Донеччині. Потім відбивав ворожі атаки на Харківщині. За відвагу його нагородили почесним нагрудним знаком “Золотий Хрест”.
Звільнившись ненадовго з війська, Віктор Стельмах встиг у співпраці з одним із благодійних фондів створити школу пілотів дронів. Також займався виробництвом безпілотників, які відправляв на фронт. Але довго не зміг без побратимів. І з вересня 2024-го виконував завдання на Покровському напрямку.
“Вдома на нього чекала кохана дружина Ангеліна, — провадить далі Микола Стельмах. — Ось-ось мав народитися їхній малюк. Віктор мріяв, як колисатиме синочка на руках, а з часом — гратиме із ним у футбол. Не судилося...”
Свій останній бій “Саба” прийняв 18 жовтня біля Селидового, що на Донеччині. Він і побратим дістали смертельні поранення від ворожого FPV-дрона.
Поховали 29-річного воїна у селі Полиці на Рівненщині з усіма почестями. Такого людного похорону, додають рідні воїна, тут ще не бачили. Посмертно молодшого сержанта Віктора Стельмаха удостоєно звання Героя України.
“Через два місяці, у грудні, в нього народився синочок, якого ми також назвали Віктор. Онук — наша радість і втіха, адже душа безмежно болить від важкої втрати, — зізнається батько. — Пишаємось нашим Героєм. І дуже за ним сумуємо”.
