До війни боєць 95-ї окремої десантно-штурмової бригади займався футболом, грав у чемпіонаті Вінницької області за аматорську команду “Кряж-Агро”. А також був гравцем місцевого клубу з мініфутболу “Хімік”. Юрій Дятлюк з позивним “Дяк” загинув поблизу Мар’їнки Донецької області під час артилерійського обстрілу.
“Юрій виріс у селі Крикливець на Вінниччині. Зі шкільних років захоплювався футболом, виступав за сільську команду, — розповідає дружина воїна Ольга Дятлюк. — Після школи вступив до Вінницького національного технічного університету, здобув професію менеджера організацій. Студентом грав за футбольну команду університету. У Вінниці ми й познайомилися на дні народження спільного товариша. Потім Юра запросив на побачення. Ох і дощ сильний тоді йшов... А що гуляти не було як, коханий зайшов до мене з шоколадкою, ми пили чай та розмовляли про все на світі”.
У 2012 році Ольга та Юрій одружились. Чоловік влаштувався працювати на кондитерську фабрику. Невдовзі народився їхній син Дмитро. А чотири роки тому — дочка Марія. Юрій не полишав спорт, грав у чемпіонаті Вінницької області за аматорську команду “Кряж-Агро”.
“А ще Юрій створив на роботі футбольну команду “Хімік”, став її капітаном, і разом із хлопцями вони досить успішно виступали, — каже Ольга. — Любов до спорту коханий прищепив і сину (йому 11 років), вони часто переглядали матчі, обговорювали цікаві моменти. І я підтримувала хобі Юрія, навіть сама стала цікавитися спортом, вболівала за нього на іграх. Ми були єдиним цілим, разом будували сильну та незламну фортецю під назвою “Сім’я”. Такі схожі у звичках, діях, доповнювали одне одного”.
Після повномасштабного вторгнення Юрій добровольцем пішов до військкомату. Своїм рідним пояснив: “Я повинен захистити вас, інакше російський окупант прийде і на Поділля”. Служив старшим сапером інженерно-саперного взводу аеромобільного батальйону.
“14 липня 2022 року у Вінниці стався ракетний обстріл, під час якого були поранені я та Юрієва мати, ми опинились на межі життя і смерті, — розповідає далі Ольга Дятлюк. — Ця трагедія додала чоловікові мотивації, посилила прагнення звільнити Батьківщину від загарбників”.
У листопаді захисника направили у Мар’їнку, що на Донеччині. За місяць до своєї загибелі Юрій Дятлюк приїжджав уперше у відпустку додому. Провідав батьків, навіть зіграв у футбол з друзями.
“2 серпня 2023 року ми востаннє спілкувались, — згадує дружина бійця. — Ввечері не набрав уже. Ніч була якась тривожна, не могла заснути. Наступного дня писала коханому — не відповів. Зрозуміла: щось сталось. Пішли з мамою Юрія до церкви, молились, щоб усе було добре із ним. А потім сповіщення, що 3 серпня мій Юрчик загинув у бою... Я всю ніч відчиняла вікно і зверталась до Юрія, чи він уже там. Обіймала нашу велику фотографію, все питала себе: “Ну як же так. Це я в 33 роки вже вдова?”
Поховали захисника у рідному селі Крикливець. На прощання з батьком маленька Марійка одягнула чорну футболку з написом “Мій тато — Герой”. На честь відважного бійця у Вінниці започаткували щорічний футбольний турнір. А родина воїна зареєструвала петицію та просить президента посмертно дати йому звання “Героя України”.
