У мирному житті він був екологом, колядником, закоханим у традиції рідної Гуцульщини. А на війні Ігор Сем’ян командував механізованим відділенням 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка. За мужність та відвагу неодноразово був нагороджений медалями, зокрема “За оборону Авдіївки”.
Після строкової служби в армії Ігор повернувся на Верховинщину. Працював на пилорамі, а згодом зустрів свою долю — Марію. Дівчина навчалася на екологиню в Івано-Франківську. “Він мене “заколядував у Бога”, — згадує дружина. — Бо ми познайомилися під час різдвяних свят. Ігор з моїм старшим братом Василем та ще з десятком чоловіків прийшов до нашої господи колядувати. Мені він одразу сподобався, такий був спалах любові у чарівну пору зимових свят”.
За словами Івана Кречуняка, односельця й старшого товариша воїна, Ігор став учасником поважної колядницької ватаги ще у 8-му класі. “Ігорко прийшов до гурту дуже молодим і залишався добрим колядником аж до року, коли його не стало, — мовить пан Іван. — Навіть якщо перебував за кордоном на заробітках, то на Різдво повертався додому. Він був добра людина, чудовий господар, чоловік, батько, майстер, порадник... Клята війна!” …
Ігор та Марія зустрічалися півтора року. Освідчуючись, він подарував дівчині невеликі скромні троянди. Але для неї це були найкращі квіти. “Чоловік з дитинства мріяв, аби в нього була жінка Марія і щоб весілля було у його день народження, 21 вересня, — мовить далі пані Сем’ян. — За старим календарем, цього дня було ще й релігійне свято — Різдво Богородиці, а отже, й мої іменини. Отак ми все разом і відзначили”.
Ігор, як і Марія, навчався на еколога. А закінчивши виш, почав працювати в Національному природному парку “Верховинський”. У подружжя народилася донька Богданка — батькова улюблениця. Тепер дівчина навчається на екологиню в Кам’янці-Подільському. Згодом у родині з’явився син Матвій. Йому вже п’ять років. Та він знає батька лише зі світлин і слів рідних. Перед повномасштабним вторгненням Ігор Сем’ян приїхав з-за кордону, де працював, аби вкотре заколядувати і відсвяткувати Матвійків третій день народження, що припав на 24 лютого. Але свято затьмарив напад ворога.
З перших днів війни Ігор Сем’ян служив у 110-й окремій механізованій бригаді імені генерал-хорунжого Марка Безручка.
“Чоловік завжди запевняв, що у них усе добре. Лише коли приїхав у недовгу відпустку в жовтні 2022-го, то розповідав страшні речі, — згадує вдова. — Коли ми прощалися в Івано-Франківську на вокзалі, Ігор сказав, що йому дуже сумно, що важко покидати родину, але він мусить”. Через два тижні, 7 листопада, воїна не стало.
Трагедія трапилася біля села Новоселівка Друга, що на Донеччині. Наші воїни не побачили ворожих дронів. Один з них скинув вибухівку... Поховали Ігоря Сем’яна у селі Красноїлля на Івано-Франківщині.
“Такого велелюдного похорону я й не пригадую, — мовить Іван Кречуняк. — Більше пів тисячі прийшли попрощатися з нашим Ігорком. Друзі, знайомі, знайомі знайомих, побратими віддали шану патріоту, Герою-захиснику, який вважав, що нема у світі кращої землі понад Україну”.
