Він вчився в медичному університеті, мріяв стати пластичним хірургом. Рідні, друзі й викладачі не сумніваються, що цей талановитий, розумний і дуже працелюбний хлопець міг досягти неабияких професійних висот. Якби не війна.
“Його іграшками з перших років були конструктори та головоломки. Далі Богдан захопився моделюванням і паперовою пластикою. Я подарувала синові книжку про оригамі. Тож він став складати з паперу різні вироби, а згодом — робити мініскульптурки”, — згадує Олеся Власій, мати воїна.
У школі Богдан найбільше любив фізику, хімію та біологію. Закінчивши 11-й клас, вступив до медуніверситету. Навчання у виші давалося легко. У вихідні юнак підробляв піцайоло і сушистом у кількох закладах. А вільний від навчання і роботи час присвячував творчості: виготовляв паперові й дерев’яні мініатюри, гравірував на гільзах, ножах і мечах. Про талановитого студента не раз розповідали місцеві засоби масової інформації.
“Богдан був дуже серйозний, старанний та сумлінний студент, — каже Марія Гуцол, заступниця ректора з виховної роботи Івано-Франківського національного медичного університету та кураторка групи хлопця. — Він міг би стати чудовим лікарем, гордістю країни...”
На початку повномасштабного вторгнення прикарпатець волонтерив у госпіталі та постійно шукав можливості потрапити на фронт. У юнака були проблеми з очима, через це його не брали до армії. Тож Богдан зробив корекцію зору та за пів року до закінчення медуніверситету, в грудні 2022-го, долучився до лав 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади “Едельвейс”. Після тримісячного вишколу вже воював на Донбасі.
Хоча захисник мав позивний “Ligo”, побратими називали його “Док”. Одного разу він урятував 16 важкопоранених воїнів, яких витягнули з поля бою. Згодом Богдан Власій став молодшим сержантом та командиром розвідувального взводу. Неньці казав, що почувається “багатодітною матір’ю, в якої 17 дітей”. Так жартома називав солдатів, які були в його підпорядкуванні. “Док” сам їздив на позиції, ремонтував машини і навіть куховарив. Не раз казав, що воювати — це така ж робота, як і будь-яка інша. І її треба виконувати добре.
11 вересня 2024 року в селі Свято-Покровське, що на Донеччині, в автівку воїна влучив дрон-камікадзе. Він загинув на місці. Коли Богдан йшов у ЗСУ, то залишив рідним заповіт. І сказав відкрити його, якщо з ним щось станеться. “... Я ні про що не жалію. Я прожив достойно. Повірте, для мене нічого не вартує віддати своє життя заради щасливого життя інших”, — написав Богдан Власій у прощальному листі.
...Труну з тілом воїна привезли до його рідного медуніверситету. Богдан став першим студентом цього вишу, який поліг на війні. Поховали “Дока” на Алеї Героїв у селі Чукалівка. “Того дня був сильний дощ. Саме небо плакало за нашим Богданчиком, сином, братом, другом, лікарем та воїном”, — мовить Марія Гуцол. Нещодавно рідні бійця створили про нього фільм: “23 роки — 23 кроки: від народження до безсмертя”.
