Він родом із Ковеля. Будучи студентом, став учасником Помаранчевої революції. А відразу після Майдану вирушив на передову.
“Коли під час Революції Гідності на Грушевського почались розстріли, син подзвонив: “Мамо, ми не здамося! Воля або смерть”. Я цілу ніч проплакала, — згадує мати воїна Світлана Василівна. — Зранку Андрій повідомив: “Ми живі. Прорвались автобуси зі Львова і нам допомогли”. Саме на Майдані побратими дали йому позивний “Фестиваль”, адже першим йшов проти беркутівців із коктейлями Молотова.
14 серпня 2014-го Андрій приєднався до лав 80-ї окремої десантно-штурмової бригади й тривалий час запевняв маму, що перебуває на полігоні. Лише приїхавши у відпустку, зізнався, що був у Донецькому аеропорту. “Тієї зими стояв лютий мороз, по майже зруйнованому терміналу росіяни гатили зі всієї зброї, та наші воїни тримали позицію до останнього”, — з гордістю каже мати. Протягом року воїн брав участь у найважчих боях за Піски, Авдіївку, Опитне, Водяне. Став командиром взводу. Був нагороджений орденом “За мужність” III ступеня, нагрудним знаком “За оборону Донецького аеропорту”, медаллю “За вірність традиціям” II ступеня.
Повернувшись у цивільне життя, Андрій Серганчук став співзасновником Центру допомоги ветеранам “4.5.0” у Луцьку. “Часто навіть уночі виїжджав до хлопців із загостренням посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Буквально витягав деяких із петлі”, — зауважує Світлана Василівна.
“У 2018 році я запросила Андрія в історико-краєзнавчий музей на захід, присвячений Революції Гідності, — додає дружина бійця Наталія Патійчук. — Відтоді почались наші стосунки. Через рік чоловік був поряд зі мною під час пологів, перерізав пуповину нашому синочку Максиму й неймовірно радів його появі на світ”.
Коли почалось повномасштабне вторгнення, Андрій пішов до військкомату. Спершу його не взяли через проблеми зі здоров’ям, що виникли під час АТО. Аби повернутись у стрій, “кіборг” запевнив, що здоровий, і відмовився від групи інвалідності. У десантно-штурмових військах йому відмовили. Тож приєднався до 100-ї окремої механізованої бригади. “Андрій володів усіма видами зброї, весь час вдосконалював навички, тож був стрільцем, гранатометником, навідником, кулеметником, розвідником. Воював на Донецькому й Харківському напрямках, — розповідає дружина. — На кожен виїзд брав малюнок синочка”.
Про те, що Андрій потрапив у Бахмут, рідні дізнались лише згодом. “Там їхній підрозділ зазнав важких втрат, вони не могли вийти з позицій, адже весь час літали ворожі дрони, — каже Наталія. — Андрій з автомата збив одного з них”. 12 березня 2023 року “Фестиваль” зазнав вогнепального осколкового поранення лівого плеча. Після лікування йому запропонували перейти до підрозділу безпілотних систем “Чорний ворон”. “Чоловік почав робити скиди для денних дронів “Королева шершнів” та нічних бомбардувальників “Вампір”. Його посестра, яка була старшою групи, розповідала, що не було жодного разу, аби бомба, яку зібрав Андрій, не спрацювала. Він був профі у цій справі”, — каже Наталія Патійчук.
16 лютого цього року група, в якій був “Фестиваль”, виїхала на завдання у район Торецька. У бійців поцілив ворожий FPV-дрон, смертельно поранивши Андрія. За особисту мужність, героїзм та вірність присязі 40-річного сержанта Андрія Серганчука посмертно нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
“Андрійко був світлою і щирою людиною, — каже насамкінець мати. — Не знаю, як витримала б втрату єдиного сина, якби не онук. Максим — копія свого татка як зовні, так і характером”. А дружина воїна додає: “Він був великим патріотом і мріяв, аби наш син ріс у вільній Україні. За це і боровся”.
