Він безмежно любив свою родину та Батьківщину. І коли ворог посунув великою війною, не міг залишитися осторонь, приєднався до Нацгвардії.
“Сергій виріс у селі Ільїне на Запоріжжі, — розповідає дружина воїна Вікторія Плешанова. — Із 12 років допомагав татові на полі — орав, сіяв, виконував інші сільгоспроботи. Після школи здобув спеціальність муляра-штукатура, монтажника гіпсокартонних конструкцій”.
З Вікторією Сергій був знайомий із дитинства. Вона жила в сусідньому селі.
“Були спільні походи, туристичні збори, тож на час закінчення школи ми вже планували спільне майбутнє, — каже співрозмовниця. — Коли Сергій демобілізувався зі строкової служби, стали жити разом. Перебралися в Запоріжжя. Чоловік працював водієм і майстром на будівельному виробництві. Він усе вмів: був і столяром, і слюсарем, і кухарем — любив куховарити й пекти. Ще під час АТО коханий рвався на фронт, бо в Іловайському котлі загинув його найкращий друг. Я тоді була вагітна і вмовила Сергія залишитися вдома. У 2014 році народилась наша донька Софійка, зовні й характером схожа на тата. Дитина його дуже любила. Сергій був найкращий чоловік і батько”.
24 лютого 2022 року молодший сержант Сергій Плешанов прибув до військкомату, пройшов медкомісію та приєднався до лав 23-ї окремої бригади охорони громадського порядку “Хортиця”. А що до бригади був зарахований одним з останніх, то дістав позивний “Новий”.
“Завжди, коли Сергій телефонував до мами, вона плакала. А він казав: “Мамо, чекай, я приїду, звільню тебе і разом відсвяткуємо перемогу”. Його рідне село вороги окупували у перший же день великої війни”, — мовить дружина.
11 березня 2023 року Сергій і Вікторія зареєстрували шлюб. І майже відразу воїн приєднався до 15-ї бригади оперативного призначення “Кара-Даг “. Пройшов навчання і став старшим кулеметником взводу роти вогневої підтримки. Воювати йому довелося на американському бронетранспортері М113, де виконував обов’язки не тільки кулеметника, а й командира машини. Брав участь у боях на Запорізькому напрямку (Токмак, Вербове, Мала Токмачка, Малі Щербаки, Роботине), у контрнаступі Сил оборони. У липні 2024-го Сергій Плешанов внаслідок обстрілу зазнав ушкодження ніг. У шпиталі виявили ще й тяжку контузію. Після лікування боєць повернувся на фронт, на Донеччину. Хоча всі проблеми зі здоров’ям усунути не вдалося.
“Ми обоє передчували лихо, — зауважує дружина воїна. — Не задовго до останнього завдання Сергій привіз додому свою машину і сказав: “Якщо добу не вийду на зв’язок, продавай її, аби вам було за що жити”. 27 серпня чоловік з побратимами виїхав на позицію, вони успішно відпрацювали та повернулися за новим боєкомлектом. Раптом у машину влучив FPV-дрон. Сергія поранило в руку. У лікарні не змогли його врятувати. Велика крововтрата... Згодом я дізналася, що коханий закрив собою сімох побратимів, врятувавши їхні життя. Йому було лише 32 роки. Вважаю, що він вартий звання Героя України, тому створила відповідну петицію до президента. Поховали ми Сергія у селі Матвіївка Запорізького району. Чоловік не дожив до уродин нашої донечки 20 днів. Тому Софійчину мрію втілив побратим коханого, подарувавши їй песика”.
