Поет, фотограф, громадський діяч Максим Кривцов із 2014 року воював на фронтах російсько-української війни. Весь цей час не переставав писати вірші. Минулого року Максим видав свою довгоочікувану збірку поезій “Вірші з бійниці”, яка була визнана однією з найкращих книжок 2023 року за версією українського ПЕН-клубу.
Максим Кривцов родом з Рівного. Його батько був продавцем преси, а мати — шкільною бібліотекаркою. Сестра воїна Анастасія Худавердян згадує, що в дитинстві брат дуже любив читати, а ще — вправно куховарив.
“Максим активно віршував останні десять років, — каже Анастасія. — А натхнення для своїх віршів черпав з того, що бачив довкола. Виступав на літературній сцені фестивалю “Бандерштат”.
У 2014 році Максим став учасником Революції Гідності й добровольцем пішов в АТО. Спершу воював у складі 5-го батальйону ДУК “Правий сектор”, а протягом 2016 — 2019 років був старшим кулеметником у бригаді швидкого реагування Нацгвардії. Після демобілізації працював контент-менеджером Центру реадаптації та реабілітації учасників АТО та ООС.
“Під час повномасштабного вторгнення “Далі” (позивний воїна) приєднався до складу Сил спеціальних операцій. Воював під Києвом. Потім — на Харківщині, брав участь у “балаклійському прориві”, його група одна з перших зайшла на околицю міста. Він навіть склав про це радісний піднесений вірш”, — мовить сестра Героя.
Побратими кажуть: попри те, що Максим писав вірші та захоплювався фотографією, на службі він був чітким, дисциплінованим, невтомним, завжди своїм словом та прикладом мотивував інших бійців. А ще “Далі” був дуже добрим та людяним. І кожному з побратимів на день народження співав пісню.
“Для нього вірші були джерелом енергії. Збірку написав буквально у проміжках між постійними бойовими завданнями. Для мене було за честь, коли Максим дав мені прочитати свою збірку віршів перед друком, і останнє його повідомлення було проханням надіслати адресу для відправки книги з автографом”, — згадує Юрій Бутусов, відомий журналіст, військовий експерт.
“Остання наша з братом розмова була власне про його збірку, — веде далі Анастасія. — Максим хотів подарувати її Валерію Залужному (нині вона вже в руках головнокомандувача ЗСУ), дуже тішився повідомленням, що його книжку багато хто хоче придбати. Він був радісний... А ще Максим мріяв про море, чайок, мріяв покататись на серфінгу, почав працювати над романом. Але... Життя брата обірвалося 7 січня на Донеччині під час артилерійського обстрілу. Разом із Максимом загинув його рудий фронтовий кіт, якому він теж присвятив вірш”.
5 січня, за два дні до загибелі, “Далі” розмістив на своїй сторінці у соцмережі новий вірш, у якому є моторошні й до болю пророчі рядки: “... мої руки відірвані проростуть фіалками навесні...” Поет не дожив 15 днів до свого 34-річчя. І менше як два місяці — до весни.