Андрій Чепіль був універсалом у мистецтві, спорті, техніці, активістом у громадському житті. І став Героєм на війні. Боєць 47-ї окремої механізованої бригади “Магура” після загибелі два місяці вважався безвісти зниклим. Його сім’я сподівалася на диво. На жаль, дива не сталося.
“Наша родина дуже патріотична, — каже Ігор Чепіль, батько воїна. — Моя тітка була санітаркою в УПА, за це відбула багаторічне ув’язнення. А батько — один із перших організаторів РУХу на Рогатинщині”. Патріотами зростали з перших років життя й четверо синів Ігоря Чепіля: Віталій, Андрій, Орест, Ігор. Не дивно, що з початком війни Андрій вирушив на фронт. До речі, двоє його братів у війську, а наймолодший — школяр.
“Маленьким Андрійко дуже хотів навчатися музики, — розповідає пан Ігор. — Мав справжній талант. У музичній школі вчився гри на сопілці та кларнеті”. З 2001 року Андрій разом з братами Віталієм й Орестом долучився до скаутської організації “Пласт”. “У курінному проводі Андрій був фотографом, брав участь у пластових вишколах, акціях, мандрівках, — згадує пластун Тарас Зень. — Зокрема, з нагоди 100-річчя ЗУНР Андрій грав на сурмі на балконі івано-франківського готелю “Київ”, де колись жили діячі республіки”.
Після школи Андрій Чепіль закінчив Національний технічний університет нафти і газу, здобув професію інженера трубопроводів, згодом навчався на факультеті державної служби. Але зрештою хлопець збагнув, що це не його покликання. Тож додатково навчався гри на саксофоні й клавішних. Мріяв стати відомим джазменом і відкрити в Івано-Франківську джаз-кафе.
Уміння грати на кількох інструментах допомогло Андрієві стати учасником фолкрок-гурту “КораЛЛі”. У колективі він був трембітарем. Гру на гуцульському інструменті опанував за два тижні. Багато виступав, гастролював і був у 2019 році одним із організаторів рекорду України з наймасовішого трембітання: тоді одночасно заграли 146 трембіт і карпатських рогів. Строкову службу проходив у військовому оркестрі почесної варти при президентському полку.
Граючи в муніципальному симфонічному оркестрі, юнак познайомився з майбутньою дружиною Богданою. “Вони були споріднені душі: дуже любили одне одного, гори, жили музикою”, — розповідає батько воїна.
Із початком повномасштабного вторгнення Андрія мобілізували. Він став кулеметником, взяв позивний “Кріс”. Спершу брав участь у бойових діях на Харківщині, воював біля Ізюму та Куп’янська. Згодом перейшов до 47-ї окремої механізованої бригади “Магура”. Закінчивши спеціалізоване навчання у Німеччині, здобув навички роботи на бойовій машині “Бредлі”. Останній свій бій головний сержант взводу прийняв біля Роботиного, що на Запоріжжі, 28 червня 2023 року. Разом зі ще трьома побратимами він штурмував ворожі позиції й потрапив у засідку. За день до загибелі боєць написав батькові: “Ви сьогодні мені наснилися. Люблю вас. До зв’язочку”. Забрати тіло бійця з поля бою побратими змогли лише через чотири тижні, коли вдалося посунути лінію зіткнення.
“Спочатку ми сподівалися, що син поранений або в полоні. Потім ще місяць чекали результати ДНК-експертизи... На жаль, чуда не сталося”, — сумно каже батько воїна.
Поховали Андрія Чепіля 10 жовтня на Алеї Героїв в Івано-Франківську. В останню путь музиканта проводжали під жалібні звуки 40 трембіт і рогів, звідусіль лунали оплески. Бо саме так прощаються з артистами. Воїна посмертно нагородили орденом “За заслуги” ІІІ ступеня.
