Тренерська кар’єра Дмитра Фіалки стрімко набирала оберти. Команда ФК “Львів U-16”, яку він очолював, у лютому перемогла київське “Динамо” в зимовому Кубку України і вийшла до півфіналу. Хлопці були фаворитами цього змагання й повинні були здобути Кубок, але настало 24 лютого...
“Того ж дня Дмитро прийшов до мене і сказав, що вирушає на фронт добровольцем, — каже директор школи ФК “Львів” Ярослав Лемех. — Але ні в перший, ні в другий день його не брали до війська...”
“Ситуація направду була комічна, — підтримує розмову його товариш, головний тренер ФК “Львів U-15” Мар’ян Сухнацький. — Річ у тім, що ще в підлітковому віці Дмитро поїхав з батьками до Ізраїлю. Згодом вступив там до війська, воював проти “Хезболли”. Був професійним гранатометником. Потім повернувся до України.
З таким досвідом і такими знаннями Дмитра мали б одразу взяти до нашої армії, але у військкоматі сказали, що він не має українського військового квитка, та відправили додому. Навіть у тероборону він не зміг вступити! Але Дмитро завжди був впертим і йшов до кінця. Пішов у “Правий сектор” — і вже звідти мобілізувався у ЗСУ”.
Дмитро жив футболом. Вивчав усі тренерські новинки і впроваджував їх на полі. Проводив курси та семінари для колег, стажувався в академії “Шахтаря”. Під час матчів ніколи не міг сидіти спокійно — емоції його переповнювали…
Під час матчів ніколи не міг сидіти спокійно — емоції його переповнювали…
“З ним було завжди комфортно, ми іноді пиво після матчів разом пили, — пригадує Мар’ян Сухнацький. — А одного разу після тренування падав дощ і я ніяк не міг викликати таксі. Дмитро каже: “Давай я тебе підкину”. Я кажу: “Давай”. Він витягує з роздягалки свій електросамокат — і ми, два здоровані, вдвох їдемо містом додому. (Сміється).”
З перших днів на фронті Дмитро майже щоденно виходив на зв’язок із дружиною, рідними та друзями. Казав, чого бракує його бригаді, й тренери “Львова” влаштовували збір коштів на ці потреби і переправляли куплене на Схід.
“У серпні він подзвонив і сказав, що їхній джип потребує ремонту. Ми почали збирати кошти, фактично щодня я телефонував та ділився, скільки грошей уже маємо, — каже Мар’ян Сухнацький. — До кінця місяця вдалося назбирати потрібну суму, про що я також повідомив. Дмитро сказав, що за день-два зідзвонимось й усе влаштуємо. Першого вересня він з’являвся у мережі, а другого-третього — ні. Я знав, що там, на фронті, гаряче і думав, що він просто не має часу вийти на зв’язок. А 4 числа нам повідомили страшну звістку...”
Дмитро Фіалка цьогоріч мав вести свою 6-річну доньку до першого класу. У нього також залишився 4-літній синочок, якого б він зі своїм тренерським хистом обов’язково зробив відомим футболістом...
