Олена Шевченко не стримує сліз й пригортає до грудей дев’ятимісячного Тимофійка, який мов дві краплі води схожий на тата. Капітан поліції Іван Шевченко боронив країну від 2014 року. Останні три роки працював у поліції, а навесні 2023 року перевівся до об’єднаної штурмової бригади “Лють” і виконував бойові завдання на Бахмутському напрямку.
“Іван виріс у звичайній сільській родині на Черкащині, — розповідає Олена Шевченко, дружина воїна. — Після школи відслужив строкову службу у десантних військах. Далі закінчив кафедру психології та соціальної роботи Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, однак за спеціальністю не працював. Його завжди вабила армія. У червні 2014 року Іван вступив до лав батальйону “Шторм”. Від 2014-го до 2018 року брав участь в АТО. Був нагороджений медалями та подяками, серед яких “За оборону Маріуполя”, “За службу державі”, “За сприяння Збройним силам України”. Повернувшись з фронту додому, Іван влаштувався у Біляївський відділ поліції (Одещина) інспектором. Далі переїхав на рідну Черкащину і перевівся в Маньківський відділ поліції, працював дільничним офіцером”.
Саме тоді й розпочалась історія кохання Олени та Івана. Дівчина працювала медсестрою у районній лікарні разом із його матір’ю.
“Якось пані Тетяна попросила мене вийти на лікарняне подвір’я — забрати ключі в сина. І так ми вперше побачились. Іван взяв у мене номер телефону і невдовзі запросив на каву. У нас було багато спільного, здавалось, що можемо розмовляти про все на світі хоч до ранку. Через рік, у жовтні, ми побрались, — розповідає дружина Героя. — Жили у Маньківцях, насолоджувались сімейним життям... А потім почалась велика війна, у розпалі якої я дізналась, що вагітна. 1 січня 2023 року народився наш Тимофійчик. Коли синові було три місяці, чоловік перевівся до новоствореної бригади “Лють”.
12 липня 2023 року Івана Шевченка відправили на Бахмутський напрямок. Там, у селі Кліщіївка, 21 серпня й обірвалося життя “Копа” — такий позивний був у воїна.
“Відстрілюючись з кулемета і тримаючи фланг, мій син прикрив собою побратимів, — каже мати бійця Тетяна Шевченко. — Він спершу дістав поранення правої ноги, самостійно наклав собі турнікет, відповз від позиції до укриття. Але, на жаль, під час евакуації зазнав несумісних з життям поранень”.
За словами дружини, єдине, що дає їй сили жити далі, — син. Олена хоче здійснити мрію коханого — довести до ладу автомобіль, який її чоловік придбав перед війною, і після повноліття подарувати Тимофійкові як спогад про батька-Героя.
