Олег Тарахкало боронив Україну від окупантів ще з 2014 року. Після повномасштабного вторгнення звільняв Київщину, а далі вирушив на Харківщину у складі 112-ї бригади ТрО. Воїн загинув 13 квітня 2022 року під Ізюмом. Лише через пів року рідні змогли його поховати у рідному селі Красносілка, що на Вінниччині.
“Я — колишній військовий. Любов до армії сину передалась від мене, — каже тато воїна Леонід Тарахкало. — Олег ні хвилини не вагався, подаючи документи до Одеського інституту сухопутних військ. Навчатись було непросто, проте син почувався щасливим. Як спортсмен-гирьовик захищав честь навчального закладу на змаганнях. Після випуску син служив у місті Береговому на Закарпатті, став заступником командира роти з бойової підготовки, готував бійців для миротворчого батальйону, який мав базуватися на Балканах. Але через бюрократичну тяганину Олега не взяли до батальйону. І тоді він поклав на стіл командуванню рапорт. Олег був дуже справедливий і чесний”.
Звільнившись зі служби, Олег Тарахкало вступив до Київського університету економіки та права, де здобув економічну спеціальність. Також закінчив Університет фінансів та митної справи і майже 15 років пропрацював інспектором на Київській митниці. Влітку 2014 року вирушив добровольцем на війну. Мав позивний “ТОЛ” — це перші букви його імені, прізвища та по батькові.
“Олег став командиром роти батальйону особливого призначення Нацгвардії. У жовтні 2014-го ворог кілька тижнів атакував 32-й блокпост у Луганській області (траса Лисичанськ — Луганськ), де “ТОЛ” тримав оборону з побратимами, — додає товариш загиблого Анатолій Макаренко.— Але бійці зуміли прорватися з оточення. Тоді осколок потрапив Олегу у груди та так і залишився біля його серця. У 2015 році Олег був нагороджений орденом “За мужність” III ступеня”.
Коли почалася велика війна, 45-річний Олег Тарахкало, маючи другу групу інвалідності, знову пішов на фронт. Став командиром групи спеціального призначення.
“У квітні 2022 року зв’язок з Олегом обірвався, — каже батько Героя. — Проте ми терпляче чекали хоч якоїсь звістки, адже знали, що син виконує вкрай складні завдання. 4 червня в Олега був день народження, але він так і не зателефонував. Невдовзі молодший син, який теж служить, знайшов страшне відео, на якому росіяни складали тіла наших бійців. І на одному загиблому ми впізнали... берці нашого Олега. На руці воїна був чорно-білий браслет, який син ніколи не знімав. Обличчя цього чоловіка було сильно понівечене. Ми до останку вірили у диво. Але у жовтні після деокупації Харківщини наші військові знайшли ту братську могилу. Далі був тест ДНК і — страшна правда”.
Відомо, що того весняного дня Олег Тарахкало з побратимами замінували й підірвали міст, це не дало змоги противникові підійти ближче до наших позицій. А також — корегували вогонь артилерії, яка знищила колону ворога й зупинила його наступальні дії. Загарбники обстріляли із мінометів й оточили підрозділ Олега Тарахкала. Він із побратимами з честю прийняли останній бій...
Нещодавно капітанові Олегу Тарахкалу посмертно присвоєно звання Героя України.
