Володимир Деркач із Каменя-Каширського, що на Волині, став на захист країни ще у 2015 році. Брав участь у боях під Мар’їнкою на Донбасі. Коли почалося повномасштабне вторгнення, знову долучився до лав ЗСУ. Воював на Київщині, у Запорізькій, Харківській областях у складі 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Загинув 5 жовтня 2022 року на Куп’янщині від осколкового поранення в шию.
“Завжди у молитвах я дякувала Господу, що дав мені такого доброго чоловіка, як Володимир. Він мав золоті руки, весь час допомагав по господарству, за все життя поганого слова до мене не мовив. А як йшов на прогулянку вранці, то завжди повертався з оберемком польових квітів, — розповідає Надія Деркач, дружина захисника. — Понад 22 роки чоловік пропрацював у місцевому лісництві на посаді маркувальника. Після того звільнився, тому що хотів двом нашим синам дати краще майбутнє, а грошей бракувало. Володимир став заробляти будівельними роботами. А в 2015 році прийняв рішення боронити країну, служив у 14-й окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого. Брав участь у боях під Мар’їнкою. Дуже точно визначав ціль. На його рахунку — сотні знищених окупантів та одиниць їхньої техніки. Через два роки чоловік повернувся додому”.
За словами співрозмовниці, вранці 24 лютого Володимир розбудив її словами: “Надю, війна”.
“Скурив пачку цигарок. Потім до нього подзвонили з військкомату, — веде далі пані Надія. — Швидко зібрав валізу і поїхав у Володимир до своєї бригади. На посаді кулеметника-навідника брав участь у боях на Київщині. Служив там близько трьох місяців. Двоє наших синів постійно волонтерили. Придбали підрозділу чоловіка автомобіль, возили гуманітарну допомогу. Володю на фронті всі поважали, навіть пропонували стати командиром підрозділу. Але він відмовився, тому що хотів бути поруч зі своїми хлопцями. Мав позивний “Дід” — був найстарший серед воїнів. Часто йшов сам на бойове завдання, бо шкодував молодших. Казав: їм лише 22 — 25 років, ще встигнуть повоювати. Після Київщини Володимир воював на Запорізькому напрямку, Харківському.
За декілька тижнів до загибелі він приїхав додому — зробив нам сюрприз. Дізнавшись, що Володимир у відпустці, зібрались сусіди та рідні, посиділи, нарешті набулись разом. Чоловік був такий щасливий, награвся з чотирма онуками”.
Життя бійця обірвалось 5 жовтня 2022 року у боях біля Орлянки Куп’янського району. “Почався ворожий обстріл. Осколок снаряда потрапив батькові у сонну артерію. Смерть настала миттєво, — каже син воїна Василь Деркач. — Ще за життя зайшла у нас мова, що після загибелі бійця родина отримує виплату від держави. Тато здивувався, мовляв, навіщо ті кошти загиблим, краще вони б пішли тим, хто воює. Після похорону ми згадали цю розмову і вирішили допомогти армії. Мама виділила півтора мільйона гривень на 50 дронів для чотирьох штурмових бригад. “Камікадзе” вже виконують свою роботу і мстять за мого тата”. Пані Надія певна, що чоловік пишався б її вчинком.
