У мирному житті Богдан Романчук був інженером-залізничником, кандидатом у майстри спорту зі стрільби, любителем гірських походів. Брав участь у Революції Гідності, воював у АТО. Коли почалося повномасштабне вторгнення, добровільно пішов до військкомату. Служив розвідником у 63-й окремій механізованій бригаді Корпусу резерву ЗСУ. Загинув 7 грудня 2022 року на Херсонщині. Два місяці вважався зниклим безвісти...
Богдан зростав у селі Потік, що на Прикарпатті. “Він був золотою дитиною. Спокійний, добре вчився, не те, що я — шибайголова. Так бракує його порад, розмов, жартів”, — із сумом каже Мирон Романчук, молодший брат воїна. За його словами, Богдан закінчив Дніпровський національний університет залізничного транспорту імені академіка Всеволода Лазаряна. “Він мріяв стати пілотом або пожежником. Але батьки були проти, хотіли, щоб обрав інший фах. Бо якраз тоді хтось зі знайомих родини працював рятувальником і загинув у пожежі, — додає Ярина Романчук, дружина воїна. — Тому мій майбутній чоловік, як слухняний син, вибрав фах інженера-залізничника, а вивчившись, працював помічником начальника у Відокремленому підрозділі “Вагонне депо Клепарів “Львівської залізниці”.
Богдан Романчук був учасником Майдану, у 2014 — 2018 роках волонтерив, возив воїнам на Схід продукти та амуніцію. А згодом і сам приєднався до 8-го окремого батальйону “Аратта”. Молодшому ж брату давав настанови, щоб той допомагав батькам. “Ти відповідаєш за родину, а я — за спокій і мир у країні”, — не раз казав.
Коли воїн повернувся з АТО, Ярина зустріла його на вокзалі. Молоді люди, які свого часу познайомилися на греко-католицьких зібраннях у церкві, стали дружити. Але бачилися нечасто, бо Богдан з братом працював у Польщі та Німеччині. Якось, приїхавши із заробітків, у свій день народження чоловік освідчився коханій. До речі, уродини в них були в один день. Після вінчання молодята поїхали в Англію заробляти кошти на власне житло. “Богдан дуже хотів дітей, але ми розуміли, що маляті потрібен дім”, — згадує пані Ярина. За зароблене Романчуки придбали помешкання в Івано-Франківську. І тут почалося повномасштабне вторгнення.
Богдан добровільно пішов служити, приєднався до 63-ї окремої механізованої бригади Корпусу резерву ЗСУ. Попри те, що був простим солдатом-розвідником, побратими слухали його як командира. У воїна був позивний “Патрон”. Щоправда, він його не любив, і на те була причина. За словами брата, якось на передовій Богдан взявся чистити автомат і випадково кинув у грубку патрон. Стався невеличкий вибух. На щастя, ніхто не постраждав. Але відтоді бійця стали кликати “Патроном”.
У листопаді Богдан отримав контузію. Лікувався у Кропивницькому. До нього поїхала дружина. Декілька днів пара провела разом. Повернувшись додому, Ярина зрозуміла, що при надії. Про радісну новину повідомила чоловіка, який неймовірно зрадів.
Зранку того трагічного дня, 7 грудня 2022 року, Богдан ще розмовляв з Яриною. Але ввечері вже не зателефонував. Вона занепокоїлася, подзвонила побратимам і дізналася, що його група потрапила в засідку на острові Білогрудий, що на Херсонщині. Два місяці Богдан був у списку зниклих безвісти. “Виявилося, що після бою вороги замінували тіла наших загиблих воїнів, поклали у човни й спустили на воду. Добре, що вдалося їх розмінувати”, — розповідає Мирон Романчук, який їздив в Одесу на впізнання.
Поховали воїна в рідному селі Потік 8 лютого 2023 року. А 13 березня Ярина народила первістка. Матвійкові вже минув рік. За словами матері, син щодня цілує фотографію батька. Богдана Романчука посмертно нагородили медалями “Вічна пам’ять героям Прикарпаття” та “Лицар бойового чину”.
