Відповідальний, кваліфікований та старанний офіцер — так відгукуються побратими про Богдана Карватка. Військовослужбовець бригади оперативного призначення імені гетьмана Петра Дорошенка Нацгвардії України вміло керував довіреними йому підрозділами й не ховався за спинами своїх підлеглих, а особисто брав участь у важких боях.
“Богдан народився у Вінниці. Змалку мріяв стати офіцером, тому вступив до Національної академії внутрішніх справ (нині — Київський інститут НГУ), закінчив його з відзнакою, — розповідає дружина воїна Катерина Карватко. — У 2014 році розпочав службу в Першій президентській бригаді оперативного призначення, обійнявши посаду командира взводу”. Принциповий і вимогливий офіцер приділяв особливу увагу навчанню особового складу, постійно вдосконалював знання й навики. Підлеглі його поважали й любили. А у вільний від роботи час організовував марафони на честь загиблих героїв.
Вони познайомилися у соцмережі, а згодом — зустрілися. “Богдан був високим, гарним, спокійним, розсудливим — все в ньому подобалось. На мій день народження освідчився, — згадує дружина. — Нашій Валюші вже дев’ять років, а Ярославчику — шість. Чоловік їх обожнював”.
За словами дружини, Богдан рвався на передову ще в час АТО. Зрештою домігся свого й улітку 2022-го мав виїжджати на схід. Але вночі 24 лютого російська армія вдерлася на територію України. І майор Карватко разом з військовослужбовцями свого з’єднання став на захист Київщини. Офіцер доклав значних зусиль для організації та обладнання вогневих позицій у районі Київського водосховища. Потім очолив зведений підрозділ, що дістав бойове завдання взяти під охорону аеродром спортивного комплексу “Чайка” та не допустити висадки ворожого десанту. Ці завдання офіцер виконав на відмінно. Попри неодноразові спроби прорватися до столиці, ворог щоразу діставав гідну відсіч.
На початку літа заступник командира ротно-тактичної групи Богдан Карватко вирушив у Сєвєродонецьк, що на Луганщині. 17 червня воїни під керівництвом майора успішно штурмували населений пункт Метьолкіне, знищивши два ворожі танки, міномет, бойову машину піхоти та приблизно 50 окупантів. 19 червня окупаційні війська вкотре обстріляли Сєвєродонецьк із реактивних систем залпового вогню “Град”, у кількох житлових будинках почалася пожежа. Гвардійці на чолі з майором евакуювали 18 місцевих цивільних, переправивши їх через річку Сіверський Донець.
А вже наступного дня його підрозділ отримав наказ зайняти рубіж на околицях Лисичанська й прикрити важливу трасу, що вела з Сєвєродонецька на Бахмут. “Чоловік із побратимами, попри шквальний обстріл, майже три години тримали оборону, — каже Катерина Карватко. — Проте захисні споруди були майже зруйновані, росіяни рушили в наступ. Бійцям загрожувало оточення. Богдан віддав наказ підлеглим відходити на запасні позиції, а сам залишився прикривати їх вогнем із кулемета”. Хоробрий офіцер знешкодив близько десятка загарбників, аж поки не зазнав смертельного поранення.
В останню дорогу Богдана Карватка провели у селі Білогородка на Київщині, де нині мешкає його родина. 28-річному майору посмертно присвоєно звання Героя України. Після важкої втрати дружина бійця влаштувалася у реабілітаційний центр, щоб допомагати пораненим захисникам.
