У мирному житті Володимир Каралаш був талановитим столяром, мріяв відкрити власний цех, працювати, відбудовувати Україну. Але доля розпорядилася інакше. Нацгвардієць 50-го полку імені полковника Семена Височана прийняв останній бій 9 квітня 2023 року поблизу села Шипилівка, що на Луганщині.
“Бог дає людині, яка рано має піти з життя, таку силу, аби вона встигнула зробити якнайбільше. Так і мій синочок поспішав жити, допомагати іншим”, — згадує Олена Каралаш, мати воїна.
Народився Володимир у місті Надвірна на Прикарпатті, в багатодітній родині. Був третім, наймолодшим сином. Після здобуття фаху столяра в Надвірнянському профтехучилищі юнака мобілізували до армії. Служив у морській охороні в Ізмаїлі та Балаклаві. “Через велику любов до флоту син пізніше, на фронті, отримав позивний “Морячок”, — продовжує пані Олена. За її словами, в 2004 році Володимир був активним учасником Помаранчевої революції. Закінчив Київський фінансовий інститут. Але працювати за спеціальністю не хотів, став водієм шкільного автобуса у фізико-математичному ліцеї. А в 2015-му, під час АТО, прикарпатець долучився до лав ЗСУ, був сапером у 53-й окремій механізованій бригаді.
Повернувшись зі сходу, Володимир удруге знайшов свою долю, бо родинне життя з першою дружиною не склалося. Від першого шлюбу у воїна є 21-річний син Іван та 15-річна донька Діана. Із другою дружиною, Мар’яною, у чоловіка дітей не було, але дві її доньки, Ксенія і Софія, дуже поважали вітчима. Подружжя жило в любові та злагоді, разом допомагали безпритульним тваринам. Чоловік мріяв побудувати столярний цех. “Батько був добрим, справедливим і навіть дещо суворим. Та ця суворість гартувала мене як чоловіка. Я вдячний йому, бо навчився від нього легко й невимушено спілкуватися з різними людьми, завжди допомагати тим, хто цього потребує”, — каже син Іван.
У перші години повномасштабного вторгнення Володимир уже був у військкоматі. Рідним сказав: “Йду, щоб ви спокійно жили”. Служив прикарпатець стрільцем-сапером у 50-му полку Нацгвардії імені полковника Семена Височана. “Разом з Володею 26 лютого пройшли медкомісію і невдовзі опинилися у навчальному центрі, — розповідає Василь Шовгенюк, побратим воїна. — Із 260 людей, які там були, 57 відібрали в окремий взвод. Туди потрапив і я з Володею. У військовій сфері він був ас, бо мав досвід АТО. Після місяця служби мені довелося виконувати обов’язки командира відділення. Якось прийшла телефонограма, що очікується ворожий прорив зі сторони Білорусі, я мав зібрати відділення, розставити правильно бійців по позиціях. Радився з Каралашем, як це найкраще зробити. На щастя, прориву не було. Але поради Володі були дуже цінні, я запам’ятав їх на все життя”.
6 квітня 2023 року дружина отримала відеоповідомлення від Володимира й переслала його матері. На відео він з двома побратимами в окопі, усміхався, махав рукою та передавав усім вітання. “Якби ж то я знала, що це остання усмішка моєї дитини”, — крізь сльози мовить мама воїна. Про загибель Володимира повідомили спочатку середульшого брата Андрія, теж військового, а той уже розповів старшому Тарасу. Мати дістала сумну звістку, коли плела маскувальний одяг для воїнів.
Похорон солдата-нацгвардійця відбувся на Великдень, 16 квітня. Провести мужнього бійця в останню дорогу прийшли десятки краян, рідних, близьких та знайомих. Володимир Каралаш посмертно нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня, медалями “Воїн світла” та “За заслуги перед Прикарпаттям”, відзнакою “За бойову звитягу”.