Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Микола Бомко добровільно пішов захищати Україну. Разом зі своїми двома синами. Спочатку був інструктором на Яворівському полігоні, а згодом долучився до Нацгвардії й служив протитанковим оператором у батальйоні “Свобода”. Загинув штаб-сержант 1 червня 2023 року в районі населеного пункту Спірне, що на Донеччині.
Микола Бомко народився на Вінниччині. Після армії навчався в Національній академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, а також здобув юридичну освіту в Чернігові. Працював на пункті пропуску “Рава-Руська” на Львівщині. “Усюди Микола мав багато друзів. Бо був приязний, добрий, щирий, справедливий, вмів дотримувати слова”, — розповідає дружина воїна Тетяна Бомко.
Доля звела їх на святі. “Я працювала акушеркою у Львові. А в Рава-Руську приїхала до брата на день народження, — згадує пані Тетяна. — Там і побачила Миколу вперше... Молоді ми були, палкі, закохані безмежно. Наші почуття були такі щирі й сильні, що вже 12 грудня 1995 року, менш ніж за місяць після дня знайомства, ми розписалися. Бо знаєте, коли зустрічаєш свою долю, то треба дякувати Богу і йти... до рацсу”.
У жовтні 1996 року в подружжя народився старший син Володимир, а в червні 2001-го — Андрій. Батько оточив хлопчиків та кохану любов’ю. “Для нього сини були сенсом життя. З ними Микола був усюди. І воювати пішли разом, — каже моя співрозмовниця. — Він був дітям не просто батьком, а другом”.
Велика війна застала родину у прикарпатському Болехові, звідки родом Тетяна. 25 лютого у неї день народження. На материні уродини приїхав з Польщі молодший Андрій. Та посвяткувати не вдалося. У перші дні вторгнення Микола Бомко долучився до війська разом зі своїми синами. Спочатку були інструкторами на Яворівському полігоні, а через пів року перейшли до батальйону “Свобода” бригади “Рубіж” Нацгвардії. “Всі троє ми були протитанковими операторами, — розповідає син Володимир. — 1 червня 2023 року біля села Спірне Бахмутського району ворог великими силами, використовуючи танки, артилерію та авіацію, розпочав штурм наших позицій. Батько очолив оборону. І зі словами: “Там хлопці гинуть”, — кинувся у бій проти російських танків. В якусь мить прилетіла міна. Це сталося на відстані одного метра від тата і трьох метрів від нас. І батька, на превеликий жаль, не стало”. Увечері перед трагедією Микола написав дружині: “Привіт, моє коханячко, люблю тебе дуже”. Жінка стривожилася, не знаходила собі місця, від п’ятої ранку ходила подвір’ям. А перед шостою його вбили...
Поховали воїна у Болехові. В останню путь бійця проводжали 18 священників, зібралося близько 700 осіб. За словами пані Тетяни, командир підрозділу, де служив Микола, казав, що після загибелі її чоловіка бійці були в дуже важких ситуаціях, але, на щастя, ніхто не поліг. І додав, що це їх з неба, мабуть, захищає Микола, який став для побратимів ангелом-охоронцем.
28 червня цього року президент посмертно присвоїв штаб-сержанту Нацгвардії Миколі Бомку звання “Герой України” з удостоєнням ордена “Золота Зірка”.
